Глава 48

Я мовчки спостерігала, як він заходить у кімнату й сідає в крісло навпроти — важко, ніби кожен рух дається зусиллям. Учорашній вечір явно не минув для нього безслідно. Він провів долонею по обличчю, зітхнув і нарешті заговорив уже значно спокійніше, без тиску і звичної зверхності.

— Давай… — він на мить зам’явся, добираючи слова, — спробуємо почати з початку. Забути все, що сталося. Просто… наново познайомитись.

Я скептично глянула на нього. Усередині все чинило опір цій ідеї — надто багато було сказано, надто багато побачено. Але водночас я чудово розуміла: відкритий конфлікт зараз нічого мені не дасть. То ж я обрала шанс краще роздивитися ситуацію . Втертися в довіру .

— Добре, я спробую , — нарешті кивнула я. — Але не плекай марних надій.

Кутик його губ сіпнувся — чи то полегшення, чи то стримана перемога.

— Тоді… — він випростався в кріслі, — дозволь запросити тебе на перше побачення.

Я не втрималась і здивовано підняла брову.

— Побачення?

— Саме так, — кивнув він. — Куди б ти хотіла піти?

Цього я точно не очікувала. Я на мить задумалась, а тоді чесно відповіла:

— Я хочу побачити місто. Прогулятись. Зрозуміти, де я взагалі живу.

Він зітхнув, потер потилицю й виглядав так, ніби сама ідея виходу з дому після вчорашнього була для нього великим подвигом. Але зрештою кивнув.

— Добре. Погуляємо містом. А потім… — він зробив паузу, — можемо повечеряти в одному чудовому місці. Там увечері завжди особлива програма. Тільки це  у столиці.

Я ледь стримала подив. Столиця? Я чомусь була певна, що вона десь далеко, за кілька днів дороги, а не… отак, між обідом і вечерею.

Він уважно подивився на мене, схилив голову набік, ніби оцінюючи, й раптом сказав:

— Одягни ту червону сукню. Ту, в якій була вчора зранку.

Я хотіла заперечити, але він уже підвівся. Раптом у його рухах з’явилась несподівана галантність — стара,наче пробудилась спляча ,  відшліфована звичка. Він узяв мою руку, легко поцілував тильний бік долоні й відступив на крок.

— Виїжджаємо після обіду, — мовив він із ледь помітною усмішкою.

І, залишивши мене саму з цілою бурею думок, вийшов із кімнати, тихо зачинивши за собою двері.