Глава 45

Руду остаточно понесло. Я буквально відчула, як у повітрі клацнуло — вечір у неї пішов не по плану, нічка не вдалася, ще й якась людина поставила під сумнів її жіночу привабливість. Для неї це було неприйнятно. Образа, злість і приниження змішалися в одну вибухову суміш.

— Ти… ти взагалі розумієш, з ким говориш?! — прошипіла вона, роблячи крок до мене.
— З жінкою, яка щойно не змогла пробудити в чоловікові , а ні крихти бажання , — холодно відповіла — Буває. Не смертельно.

Її губи сіпнулися і на мою адресу посипалися образи , та і я делікатно мовчати вже не бачила сенсу. І хоч переходити на особистості мабуть верх непрофесійності , проте хотілось дати волю власним почуттям і нарешті звільнитись від всього що накопичилось всередині. Доки ми словесно чубилися, я помітила, як темноволосий товариш Тавіна нахилився до нього й щось тихо сказав.  Він явно пропонував втрутитися — і мав рацію, бо ситуація стрімко котилася до бійки.

Вони обоє підвелися майже одночасно. І саме в цю мить руда  кинулась на мене різко, без попередження — мов розлючена кішка. Я навіть не встигла зреагувати, лише напружилась, готуючись прийняти удар. Але його не сталося. Товариш Тавіна спрацював блискавично — перехопив її за плечі, різко розвернув і притис до себе, не даючи дотягнутися до мене.

— Досить, — жорстко кинув він. — Ти переходиш межу.

Руда виривалася, дряпалася ,сипала образами, але він тримав її міцно. Я ж відчула руки на своїх плечах. Тавін намагався обійняти мене —  ніби так і треба. Я одразу ж відсторонилася, різко і без слів. Мені не хотілося цього. Не зараз. Не після побаченого. Я подивилась на нього з розчаруванням. Мабуть, я була наївною. Так, дуже. Але після нашого ранку… після тієї дивної, майже затишної близькості мені справді здалося, що в цих стосунків є шанс. Маленький, крихкий, але є. А тепер я стояла в його спальні, поруч із двома напівроздягненими жінками, яких він сам сюди привів. Ні. Це вже занадто.

— Амаретто, послухай… — заговорив він поспіхом. — Нічого не сталося. І не могло статися.

Я гірко всміхнулась.

— Звісно. Мені мабуть наснилося.

— Я п’яний, просто мертвецьки п'яний , — продовжив він, нервово проводячи рукою по волоссю. —  Але… клянусь, тут нічого не було.

— До тебе немає жодної довіри, Тавіне, — спокійно сказала я. — Ти розмовляєш зі мною , залицяєшся , проводиш зі мною час і навіть. починає здаватися наче я хоч щось важу для тебе ! А потім ідеш , бо зна куди , не рахуючи за необхідне навіть попередити мене . Не приходиш ночувати додому , наче так і треба ! А тоді завалюєшся майже під ранок в компанії сумнівних дівиць прямо до себе в спальню ! І це по твоєму – нічого не сталось ? Та у цьому маєтку ти, здається, не заліз під спідницю хіба що старій Даріді ! 

Він раптом розсміявся. Голосно. Щиро. Абсолютно недоречно.

— О, повір, нічого не було і не могло бути , навіть аби тут раптово з'явився натовп оголених жінок це б мене взагалі ніяк не потривожило ,— хмикнув він.

— О , руда шльондра , чула ? Справа таки не в тобі , можеш видихати . І що ж сталося Тавіне ? Боги покарали тебе за хтивість і розпусність , і таки відібрали сенс до якого зводилось твоє життя ? Як прикро ! 

  Руда жінка сіпнулася і вкотре посипала прокляттями на мою адресу , та чорноволосий струснув її гарненько і щось зле прошепотів на вухо і вона змовкла , лише кидала на мене погляди сповнені лютої ненависті.

— Якщо тобі так уже хочеться правди… то це не боги , це Даріда.

Я завмерла. І розсміялася згадавши як він мацав її за зад , мабуть за це і поплатився.

— Що?.. — видихнула я. — Невже вона таки втілила свою обіцянку і покарала тебе за спробу її збезчестити ?

— Яке збезчестити ? Ти вже не вигадуй , то було чисте непорозуміння , — похитав головою він. — І вона хоч і каверзна відьма , проте не така дріб'язкова. Я сам її попросив !

У кімнаті запала тиша. Руда, яку Сет досі тримав, витріщилася на Тавіна так, ніби той щойно зізнався у чомусь абсолютно божевільному.

— Ти… попросив накласти прокляття? — прошепотіла вона. — Ти взагалі при своєму глузді? Та хто ж взагалі про таке просить !