Глава 44

Руда миттєво скочила на ноги, ніби її облили крижаною водою. В її погляді блиснула образа, потім — огидлива злість. Вона різко відступила від Тавіна і натягла сукню на оголені цицьки, навіть не намагаючись приховати презирства, кинула:

— Та як же це… — вона фиркнула, змірявши його зневажливим поглядом. — Клятий імпотент!

Слово зависло в повітрі. Тавін на мить завмер, а потім… розреготався. Гучно, істерично, так, що аж здригнулися плечі. Він похапцем поправив штани, відкинув голову назад і сміявся, ніби це був найкращий жарт який він чув в своєму житті . Його сміх різонув мої ніжні вушка , я гадки не мала що відбувається.

Темноволосий чоловік першим побачив мене. Він різко відштовхнув від себе настирливу дівицю — так поспішно, ніби це його застукали на гарячому, а не п’яного товариша. Вона ледь втрималася на ногах, обурено щось буркочучи.

Він нахилився  до Тавіна і штовхнув його в плече — не сильно, але достатньо, щоби привернути увагу.

— Це вона, друже? — тихо, але з очевидним напруженням запитав він, кивнувши в мій бік.

Я стояла на порозі, стискаючи пальці так, що нігті впивалися в долоні. Серце гупало десь у горлі. Мені здавалося, що всі дивляться тільки на мене — на мою нічну сорочку, на босі ноги, на обличчя, яке, певно, палало від гніву й сорому. А я просто дивилася на Тавіна і чекала, що він скаже.

Тавін ураз перестав сміятися. Посмішка буквально сповзла з його обличчя, наче її стерли грубою ганчіркою. Він повільно опустив голову і сперся ліктями об коліна, закривши обличчя долонями. У тій позі було щось болісно безпорадне, і це кумедно і сумно водночас.

Руда ж, навпаки, тільки розійшлася. Її очі палали злістю, і було видно — їй терміново треба виплеснути це роздратування, бажано на живу мішень. І я, схоже, підійшла ідеально.

— Не завадила? — першою порушила тишу я, холодно, майже ліниво. — Чи, може, мені зайти пізніше?

Вона різко підняла голову, зміряла мене зверхнім поглядом з ніг до голови і підійшла ближче.

— Що ти, — прошипіла вона, наближаючись. — Ти якраз вчасно.

Руда повільно обійшла мене колом, мов коршун, що приглядається до здобичі. Я відчула, як у мені піднімається злість — гаряча, колюча, але при цьому я дивовижно зібрана.

— То це і є твоя людина? — зневажливо кинула вона, зупинившись навпроти. — Слабка, магічно пуста дівка… і демон, що ні на що не здатен у ліжку. Варті одне одного !

Я навіть кліпнула від подиву. Не тому, що слова були образливі — а тому, наскільки вони були… дурні. Адже в мене тут цілий маєток дівок що стверджують зовсім протилежне . Я раптом навіть відчула образу. Не за себе. За нього. Абсолютно ірраціональну, небажану, але цілком реальну. Я повільно видихнула і схрестила руки на грудях.

— Ні на що не здатен, кажеш? — спокійно перепитала я, злегка нахиливши голову. — Сумнівне твердження.

Руда фиркнула.

— Та невже?

Я ледь усміхнулась — тонко , але колюче.

— Може, це просто на тебе в нього не встало?

У кімнаті повисла мертва тиша. Темноволосий товариш Тавіна тихо свиснув крізь зуби. Руда побіліла, потім почервоніла — емоції змінювали одна одну так швидко, що я ледь встигала відстежувати.

А Тавін… Він повільно підвів голову. І подивився на мене так, ніби побачив уперше.