Глава 39

— Дівчата, — сказав я рівно, трохи нахилившись уперед. — Ця розмова не для сторонніх вух. Ви тут зайві.

Рудоволоса демониця лише розсміялась і, не питаючи дозволу, зробила знак шинкарю.

— Та годі тобі, красунчику. Усі серйозні справи можуть почекати, — промуркотіла вона. — Це ж «Синє Око», а не кабінет радника. Час для веселощів, а не для нудьги.

На стіл гупнули кухлі з випивкою. Потім ще. І ще. У ямі саме оголосили перший бій — натовп заревів, столи загриміли від ударів долонь, хтось уже викрикував ставки. Усі на мить відволіклись: погляди повернулись до ями, де два бійці зійшлися, мов скажені пси.

Демониці скористались моментом.

— Пий, — одна з них сунула мені кухоль. — За гарний вечір.

Я відпив. Потім ще. Потім ще. Сет спершу тримався відсторонено, але з кожною чаркою його категоричність танула. Темноволоса демониця присунулась до нього так близько, що між ними вже не залишилось навіть місця для повітря. Вона щось шепотіла йому на вухо, сміялась, торкалась плечем, стегном, волоссям. Він кривився, але не відсторонювався.

Я ж пив і думав.

І не помітив, як хміль накрив. Як слова самі почали шукати вихід.

— Слухай, Ерік… — пробурмотів я, не знижуючи голосу. — Це ж правда?

Сет глянув на мене пильно.

— Що саме?

— Те, що балакають… — я хмикнув і махнув рукою. — Що твоя істина… людина.

Його обличчя потемніло. Він зітхнув і кивнув якось приречено .

— Правда.

Демониці оживились миттєво.

— Людина?! — вигукнула Ейкіра. — Та ти жартуєш!

— Серйозно? — підхопила друга. — Куди котиться цей світ ...

Вони загиготіли, перезирнулись.

— Що це за пошесть така пішла, а? — з удаваним жахом промовила руда. — Демоницям скоро взагалі нікого не залишиться!

Та, що сиділа біля мене, притиснулась ще тісніше, мов навмисне, ковзаючи грудьми по моїй руці .Викликаючи цим лише хвилю роздратувавання . Чи то прокляття Даріди діяло , чи то якогось біса це здавалось просто не правильним , в той час коли вдома чекає кох... твою ж мать , як тільки це слово посміло виникнути в свідомості ! На зло Амаретті я навіть спробував приобняти руду демоницю .

— А ми що, гірші? — муркнула вона мені на вухо . — Чи людські дівки тепер у моді?

Я скривився і знову підлив собі .

— Ерік, — мій язик уже не дуже слухався. — А ти… ти як з нею? Ну… живеш?

Сет в мить спохмурнів і зиркнув на мене важко , мало не зі злостю.

— А тобі навіщо ? 

— Бо… — я хмикнув і вдарив пальцем по столу. — Бо я теж, схоже, вляпався по самі роги.

Я закотив рукав шлюбна мітка обвивала зап'ясток і ні в кого за столом не виникло навіть думки поставити її справжність під сумнів .

Сет тихо свиснув.

— Ого… — він нахилився ближче з неприхованою цікавістю . — Не може бути !

Демониці зареготали.

— Бідолашні! — одна підняла кухоль. — Істинні пари з людьми — оце вам пощастило!

— Співчуваємо, хлопчики, — додала інша. — Але якщо що, ми не проти вас утішити. 

Вона провела пальцем по моєму зап’ястку, зовсім не звертаючи уваги на мітку. А мені раптом стало гидко. Кляте прокляття Даріди здавалось не тільки бажання відбило , а також мало ширші побічні дії. Чому ж тоді до дружини я не відчував цієї відрази ? Чому ж постійно згадую її карамельні очі і те як вона хмуриться коли намагається мене виховувати . Посмішка сама собою наповзла на обличчя , і так само швидко сповзла . Цікаво що вона робить зараз ? Чи думає про мене ? Чи навпаки радіє що вільна від моєї обтяжливої присутності ... І від цієї думки мені захотілося напитися ще більше.