Глава 38

«Синє Око» зустріло мене шумом ще до того, як я переступив поріг. Глухий гул голосів, брязкіт металу, різкий запах алкоголю, поту й крові — старий, знайомий коктейль, від якого в жилах одразу заворушилась пам’ять. Тут завжди було напівтемно. Світло трималося купками — над столами, над баром, і в самому серці зали.

Бійцівська яма.

Глибока, квадратна, втоплена в підлогу, з потертими кам’яними бортами. З одного боку — столи з важкого дерева, де сиділи ті, хто робив ставки, сміявся, пив і рахував чужі зламані кістки. З іншого — проста огорожа, за якою товпився натовп: галасливий, збуджений, небезпечний. Тут не розрізняли благородних і покидьків — лише тих, хто б’ється, і тих, хто дивиться.

Публіка була різношерста, як і завжди. Люди, демони, напівкровки, істоти, чию природу не завжди хотілося вгадувати. Дорогі камзоли поруч із потертою шкірою, золото поряд із брудом.Та більшість воліли приховувати свою справжню особистість , як і я з Сетом. 

Я встиг зробити лише кілька кроків, як мене впізнали.

— Дивись-но… Та це ж Тавін !
— Живий, чорт забирай.
— Де ти пропадав, Тавіне?

Хтось плеснув мене по плечу, хтось кивнув із повагою, хтось — із цікавістю. Тут не ставили зайвих запитань. Тут пам’ятали лише те, що ти зробив у ямі. А я свого часу був легендою.  Мене провели до окремого столика, трохи в стороні від основного галасу. І там уже чекав Сетерік Абадан. Тут — просто Ерік. Темноволосий, міцної статури, з тією самою кривою усмішкою, що завжди обіцяла неприємності. Репутація в нього була не краща за мою — а може, й гірша. І це багато про що говорило. Хоча в його випадку це було більше продиктовано обставинами ніж блядською натурою. У Сета рідкісна біда – свого часу він дуже сильно образив одну закохану в нього богиню і отримав важке прокляття. Та курва позбавила його можливості відчувати свою істину пару , ну як позбавила ... в оригіналі прокляття звучало десь приблизно так – ''...Тільки істина пара зможе народити тобі спадкоємця , – а коли Сет лише розсміявся на це , ображена жінка мстиво додала , – але відчути ти її зможеш тільки після того як ваші тіла поєднаються ...'' Грубо кажучи – Сетерік став безплідним і разом з тим втратив всі права на престол , імператором став його менший брат Ембаріон.

— Нарешті, — хмикнув старий друг, підводячись. — Я вже почав думати, що ти або здох, або став порядним сім’янином.

Ми обійнялись по-чоловічому, коротко й міцно і гучно розреготались.

— Живий, як бачиш, — відповів я. — І не те, й не інше.

Сет примружився.

— Востаннє я бачив тебе… — він замовк, уважно вдивляючись у моє обличчя. — Після того, як ти повернувся від Чорної вдови , нам всім здалося що частина тебе назавжди вмерла в тому полоні...

Я стиснув щелепу.

— Не для цього я тебе кликав, — різко обірвав я.

Він одразу зрозумів. Підняв долоні в жесті примирення.

— Добре. Вибач. Не думав, що досі так болить.

Болить. Ще й як. Перед очима на мить майнуло: холодні стіни, дзенькіт замків, запах сирості й крові. Усмішка Чорної Вдови. Її голос. Її умови. Програш, що забрав у мене пів року життя і залишив шрами не лише на тілі. Я струснув головою, відганяючи спогад. Хотів вже було перейти до справи , але біля нашого столика з’явилися жінки. Звісно, з’явилися. Тут це було так само неминуче, як бій у ямі. Дві демониці. Обидві — з вищого кола, це читалося в рухах, у надміно задертих носах , у поглядах. Не повії , а значно гірше –  шукачки пригод. Ті, кому нудно серед золотих стін. Можливо чиїсь невірні дружини , і вже напевне чиїсь дочки. Вони сіли без запрошення.

— Не очікували побачити тут таких цікавих джентельменів , особливо вас Сетерік ,— усміхнулась одна, темноволоса, занадто близько схилившись до Сета і простягла йому долоню для поцілунку , — Ейкіра. 

Сет глянув на неї холодно і проігнорував долоню , жінка демонстративно зітхнула , але не стала відступати і присіла на вільний стілець .

— Не сьогодні. – все ж видушив Сет , прозвучало якось загрозливо.

Вона зрозуміла натяк, але не  відступила, спробувала присунутись  ближче але зупинилась від одного його погляду.

Друга — рудоволоса, з яскравими очима — присіла ближче до мене.

— А ти, красунчику? — промовила з викликом малюючи пальчиком візерунки на моєму передпліччі . — Теж не в настрої?

Я вже відкрив рота, щоб відіслати дамочок геть… І зупинився. З чого б це мені відмовлятись? 
Я вільний. Я завжди був вільним. І водночас — злість скрутила нутрощі. Бо в голові Амаретта. Я вже бачив з яким осудом вона на мене дивиться , скільки розчарування в її погляді . Я злився на себе. Завдяки прокляттю Даріди фізичний потяг притих. Тіло мовчало. Мозок був ясний. І саме тому це дратувало ще більше. Тоді чому я не можу перестати думати про неї? Чому порівнюю? Чому кожен рух цієї рудої здається… неправильним?  Я змусив себе усміхнутись і нахилився до демониці, дозволяючи їй відчути мою увагу і зацікавленість . Вона одразу оживилась, ковзнула пальцями по моєму рукаву. А я подумки лаявся. Бо відчував що чиню неправильно. Я заплутався. І не знав, що  тримає мене за горло — клята мітка істинності чи справжні почуття до однієї конкретної особи. Та які можуть бути почуття ? я ж її пів року ігнорував , нічого окрім злості вона в мені раніше не викликала . З чого раптом такі зміни ? Точно мітка винувата ... Пере ді мною сидів Сет , той хто точно пройшов через щось подібне , той хто може мені дати потрібні відповіді і допомогти краще зрозуміти що саме відбувається.  І Сет, уважно дивлячись на мене з-за келиха здавалось все зрозумів.

— Ти не просто так мене покликав, — тихо сказав він. — Розповідай.