Глава 37

До приїзду батька я вирішив зробити те, чого зазвичай уникав у взаємодії з жінками: налагодити стосунки з власною людською дружиною. Думка була настільки непритаманна мені, що я навіть скривився. Але вибору не мав. Якщо я не навчуся тримати ситуацію під контролем — її перехоплять інші. А батько вміє це робити безжально.І тоді я отримаю не дружину , не істину пару , а лютого ворога в своєму ліжку . Щоб зрозуміти, як саме діяти , я згадав єдину людину, яка вже проходила через щось подібне. Давній друг. Єдиний, з ким я міг говорити відверто — і не бути висміяним , бо йому теж дістався подарунок долі в вигляді людської жінки . Останнім часом боги кепкують з нас . Імператор відчув істину пару в ельфійці , його брат в людині , тепер ось мені не пощастило ... складалось враження наче нас , демонів , хочуть стерти з лиця еттіру і навмисне зводять з непідходящими парами . Адже найгірше в зв'язку з істотою без другої іпостасі було те що вона не відчувала поклик істиності , навідміну від нас . Я сів за стіл, швидко написав листа — без зайвих подробиць, лише пропозицію зустрітись  — і передав його гінцю. Той мав виїхати в найближче місто, а вже звідти відправити послання порталом. Місце зустрічі ми не обговорювали.
У нас завжди було одне й те саме. Бійцівський клуб «Синє Око». Околиці столиці. Я збирався ретельно. Надто ретельно, як для людини, що нібито просто їде у справи. Але я знав — можливо, цього разу я не просто говоритиму. Можливо, знову вийду на арену. Подумати тільки… Я не був там цілий рік. З того самого дня, як вперше програв свій бій. Програш коштував мені пів року неволі. Те, що починалося як жарт — як перевірка сили і жага справедливості  — обернулося моїм найстрашнішим кошмаром. Я різко струснув головою, відганяючи непрохані спогади. Не зараз. Не сьогодні.

Після обіду я попередив управителя, що ночувати не буду, і виїхав. Спершу — до невеликого містечка, звідки порталом потрапив до столиці. Тут я насунув капюшон глибше на обличчя: бути впізнаним мені зараз було зовсім ні до чого.Ще не вистачало що б батькові доповіли що я взявся за старе. Сутеніло. Я правив коня до околиць міста, де висотні однакові будівлі з панорамними вікнами раптово змінювались на низькі, старі будиночки — темні, приземкуваті, більше схожі на печери. Рівна й гладенька дорога перетворювалась на стару бруківку з ямами й вибоїнами, де коневі було надто легко зламати ногу. Я спішився. Відвів Морока з дороги, до найближчого поля, поплескав по шиї.

— Чекай тут, — тихо мовив я і чмокнув його в лоба.

На зворотному шляху я його покличу — і він неодмінно відгукнеться. Морок завжди відгукувався. Тепер я був ніким. Звичайним мандрівником у старому, зашарпаному одязі. Привертав увагу хіба що кремезною статурою — але в цьому районі таких вистачало.

Ландшафт змінився різко й без попередження. Сміття під ногами. Глухі провулки. Тіні, що ворушаться біля стін. Це був неблагонадійний район — з тією загрозою, що ховається за кожним кутком. Законослухняні городяни сюди не заходили. Особливо ввечері. А я… Я йшов туди свідомо.

Бо якщо вже розбиратися з власними демонами — то краще починати в місцях, де вони почуваються як удома. І десь попереду, серед цієї темряви, на мене чекало «Синє Око». І розмова, яка могла або допомогти мені втримати шлюб, або остаточно добити те, що від нього лишилося.