Глава 35

Те, що вона щось задумала, не викликало сумнівів. Те, що це «щось» не дуже мені сподобається — теж здавалося цілком очевидним. Куди поділася та ображена невинність, яка зранку грюкнула дверима перед моїм носом? Переді мною сиділа досвідчена спокусниця: провокативна сукня, хижий макіяж, кожен її рух спрямований лише на те, щоби в мене, як у чоловіка, просто відключився мозок. Чи намагається вона таким чином відволікти мене від теми про Олежика ? Цілком ймовірно...

І, можливо, зі своєю абсурдною пропозицією вона й мала б успіх. Напевне, мала б — бо я не зміг би стриматися, протистояти спокусі , розклав би її просто тут, на підлозі, доки вона не передумала зачати дитя. Але завдяки Даріді мій мозок був тверезим як ніколи.

І я прийшов у лють від самої думки, що ця жінка запланувала відібрати в мене мою ж дитину. НЕ існуючу дитину , але суті то не міняло. Позбавити можливості бачити, як вона зростає, робить перші кроки, досягає перших успіхів… Я струснув головою, намагаючись витрусити звідти недоречні думки про дітей. Я ж ніколи не прагнув стати батьком. Більше того — завжди дбав про запобігання вагітності! І плювати, що логіки тут нуль, що коли я одружився з Амареттою, то якраз так і планував: виконати свій обов’язок, зробити дитину і відіслати її подалі від очей.

Але відтоді, як з’явилася ця клята мітка — все змінилося. Я не мав наміру відпускати її. І тим паче — відмовлятися від нашої спільної дитини. А от узяти участь у її створенні мені ой як хотілося  — навіть попри тимчасову неспроможність. Втрачати такий шанс зблизитися з дружиною я точно не збирався.

Прокляття… Певний, що демонський організм швидко перетравить прокляття Даріди, якщо трохи постаратися. Я схопив Амаретту в обійми й притягнув до себе, не звертаючи уваги на слабкий опір. Знайшов губами її губи, спробував відчути хоч якесь збудження — але тіло мовчало. Та досвід нікуди не зник. Амаретта вперлася долонями мені в груди й стиснула губи, не пускаючи мене всередину. Трохи наполегливості, трохи ніжності — пальці ковзнули по відкритих ділянках її сукні, а губи підхопили її, втягуючи в чуттєвий поцілунок. Я не прогавив момент, коли вона розслабилася і привідкрила рот, щоб зітхнути — і поглибив поцілунок. Вона здалася остаточно, обвила мою шию руками, притислася ближче грудьми. Я притягнув її ще ближче різко, жадібно, наче сила поцілунку могла б усе виправити. Мої губи накрили її губи так, ніби я намагався вибити бодай іскру з того проклятого каменю, на який зараз перетворився. Я відчував, як її тіло тремтить, як у ній змішуються бажання та страх, і це тільки підживлювало мою рішучість.

Я поводився так, як завжди вмів: наполегливо, впевнено, досвідчено. Я ковзнув язиком по її нижній губі — вона різко вдихнула. Проковтнув цей подих і спробував увійти глибше — але вона зціпила губи. Добре. Мені вистачить і цього. Я спустився трохи нижче, притис до себе її за стегна, змусивши її відчути кожен м’яз мого тіла.  Вона тремтливо видихнула й трохи привідкрила рот.  Я увірвався в її поцілунок глибше, наполегливіше, захоплюючи, заповнюючи. Амараетта здалася повністю . Її руки злетіли мені на шию, пальці вплелися у волосся, губи розквітли під моїми. Я відчув її смак — теплий, солодкий ...
Вона вигнулась назустріч, притиснула плечі, груди, живіт. І коли я ковзнув долонями вниз по боках до стегон — вона тільки сильніше втиснулась в мене. Вона ж палахкотіла в моїх руках. Мої пальці торкнулися вирізу сукні, ковзнули вгору, і легким рухом я зсунув її вниз. Груди, розпашілі й важкі, вистрибнули просто мені в долоні. Теплі , пружні , досконалі ... Вона різко втягнула повітря, а я автоматично нахилився, щоб охопити губами одну з цих жаданих горошинок— НІЧОГО. Тіло мовчало.
Мов камінь. Я чекав… секунду… дві… тримав її, цілував, намагаючись видушити з себе хоч іскру бажання. Нуль. Вона горіла — а я був холодний як лід. Відчув себе інвалідом . Це знущання. Це жах. Я продовжив цілувати її шию, ключицю, знову губи, глибоко, наполегливо, майже відчайдушно — ніби від цього залежало все моє життя. Мої пальці стискали її груди, ковзали по талії, стегнах, знаходили найчутливіші точки. Вона задихалась , стискала моє волосся, вгинаючись як кішка… Плавлячись як віск під моїми пальцями . А моє тіло мовчало. Навіть не ворухнулося у відповідь на її жар.
Ніби я цілував не найспокусливішу жінку в світі , а повітря. Відчай піднявся до горла, немов кислий дим.
Ще мить — і я б справді завив. І коли її пальчики несміливо попрямували вниз по моєму животу . Я відсахнувся. Різко. Далі це божевілля не мало сенсу , не вистачало ще осоромитись перед нею. Амараетта розчаровано зітхнула, губи її ще блищали від поцілунків, груди підіймалися від швидкого дихання. А я тільки підтягнув сукню назад, прикриваючи її. Подумки зафіксувавши кожну деталь цього видовища — щоб потім, коли прокляття спаде, згадати все до найменших деталей.

— У мене є краща ідея, Амаретто.

— І яка ж?.. – розгублено прошепотіла вона, притискаючи руки до розпашілих щік.