Глава 34

Звісно, я не бажала Олегу смерті насправді. Колись, можливо, бажала — звинувачувала його в усіх своїх бідах, зокрема в тому, що ніколи не зможу народити власну дитину, що втратила крихітне життя, яке ледь встигло зародитися , але яке я вже любила всім серцем… Та зараз у мене нове життя і нове, молоде, красиве, сповнене сил тіло, яке, напевно, здатне виносити здорову дитину.

Я перевела задумливий погляд на Тавіна, який усе ще сердито сопів.
І в мене є чоловік: сильний, мужній, красивий — ідеальний генофонд. Те, що він трохи мудак, бабій і неконтрольований в емоціях, не здавалося такою вже й непереборною проблемою. Зрештою, у кохання я більше не вірила — не маленька дівчинка — і точно цього почуття в ньому не шукала.

Мені було б достатньо зачати дитину і розійтися кожен своїм шляхом. Бо якщо подумати адекватно — тікати було б дурістю. Ну куди я піду? За який кошт житиму? Чим займатимусь? Я ж про цей світ взагалі нічого не знаю.

А Тавін — чоловік багатий, до дружини особливих почуттів не мав, коханок змінював як шкарпетки з душком, мало не щодня. То, можливо, з ним і домовитись можна? Зачнемо дитину — і хай відселить нас у якийсь віддалений маєток на березі моря, а сам живе далі своїм прекрасним життям. До того ж зовні він мене дуже приваблює , впевнена в ліжку нам буде добре.

– Тавіне, у тебе є ще якийсь маєток? Подалі звідси? – вирішила я брати бика за роги.

Він трохи здивувався такій різкій зміні теми.

– У моєї родини багато нерухомості. Який саме маєток тебе цікавить?

– Десь на березі моря було б ідеально, – мрійливо посміхнулась я. – Тут же є море?

– Амаретто, ти наче з дуба впала. Яке море в Альнцхольді? – розвів руками Тавін, але, побачивши моє розчарування, швидко додав: – Є в нас майно на Перських островах. Там цілий рік тепло і дуже красиво. Океан блакитний, вода така прозора, що дно видно навіть за сто метрів від берега. Раніше ми часто їздили туди відпочивати, коли я був малий.

– Звучить дуже гарно, – посміхнулась я.

Я встала з-за столу, підійшла ближче до чоловіка . Тавін сидів, трохи відкинувшись у кріслі, і дивився на мене з тим своїм хижим прищуром, у якому змішувались підозра і геть не прихована ревність. Але цього разу був ще один відтінок – настороженість. Наче він відчував, що зараз я скажу щось, що зіпсує йому життя. Не переживай красунчику , те що я хочу сказати , навпаки має неаби як порадувати тебе. Я поклала долоні йому на плечі – він напружився, але не відсторонився. Добрий знак. Тепер другий. Я нахилилась трохи ближче, так, щоб бачити відблиски камінного полум’я в його очах і вмостилась на чоловічі коліна.

– У мене є пропозиція до тебе, Тавіне.

Він хмикнув, намагаючись виглядати байдужим, і навіть не поворухнувся що б хоч якось продемонструвати свою в мені зацікавленість . Я розчаровано зітхнула контраст між цим Тавіном і ранковим був просто колосальний, це все ускладнювало .

– Я слухаю. – його руки так і лишились лежати на бильцях крісла.

Я вдихнула глибоко, бо те, що я збиралась сказати, було… дивним навіть для мене самої. Ще вчора я б і подумати не могла, що взагалі скажу таке комусь , а тим більше – цьому пихатому аристократу з руками, які так легко трощать меблі наче вони з порцеляни.

– Ми з тобою не пара з казки, – почала я тихо. – Не кохання з першого погляду і не доленосна зустріч. Між нами… немає почуттів. Ні з мого боку, ні з твого.

Він стиснув щелепу, але промовчав. Мовчання – ще один добрий знак. Можливо я трохи заділа його самолюбство , та нехай . 

– Але я не дурна, і цілком розумію свою роль в твоєму житті та готова її виконати , – продовжила я з зітханням наче роблю йому велику послугу. 

Я погладила пальцем комір його камзола.

– Ти багатий. Впливовий. І, попри всі твої… недоліки, ти не є не найгіршим варіантом для жінки, яка хоче стабільності.

Він підняв брову. Так, схоже, ми підійшли до кульмінації.

– До чого ти ведеш, Амаретто?

Я вдихнула ще раз, глибше.

– Я згодна народити тобі дитину.Виконати свій подружній обов'язок так би мовити . Але в мене є кілька умов.

Якби я вдарила його під дих – реакція була б схожою. Тавін смикнувся так сильно, що крісло під ним скрипнуло і ледь не перевернулося разом з нами , а руки таки схопили мене за талію. Подумавши що це ще один хороший знак я подалась вперед всім тілом демонструючи готовність на це прямо тут і зараз.

– Що… ти сказала?

– Умови, – повторила я спокійно. – Поперше я хочу що б ти зберігав мені вірність доки ми не зачнемо малюка . Подруге – як тількя я завагітнію ти відправиш мене на Перські острови , забезпечиш нам з дитиною гідне існування і житимеш далі своє прекрасне , вільне від забов'язань , життя. Потретє – ти не втручатимешся в моє життя , а я в твоє .

Він застиг. Навіть дихати перестав. Я продовжила, пробираючись пальчиками йому під сорочку:

– Ми можемо укласти угоду. Подумай – це ж буде ідеально для тебе , і для мене .

Мовчанка. Довга. Так довга, що мені встигло стати трохи ніяково. І жодної тілесної реакції на мої дотики , та що з ним таке ? Брила льоду , а не чоловік .

А тоді Тавін різко підвів голову й прошипів:

– Ти зараз серйозно?

– Абсолютно.

 Він підвівся. Повільно. Стряхнувши мене з колін наче крихти від хлібу. Вогонь у його очах уже не був гнівом. Але й бажанням не був. Це було… щось зовсім інше. Небезпечне. Незрозуміле.

– Ти хочеш… мою дитину.

– Так.

– І хочеш… поїхати з нею. Від мене.

– Так.

Він провів долонею по обличчю, наче намагався збагнути сенс світу, що раптово став кривим.

– Ти з глузду з'їхала.

– Чому? Гарна ж пропозиція.

– Гарна ? – його голос зірвався на крик. – Ти справді думаєш, що я дозволю забрати від себе свою дитину? І забути про неї ? Ти здуріла?!

 Але ці слова чомусь не образили мене , а розчулили до глибини душі . Отже попри всі свої недоліки він таки має один жирний плюсик – він не згоден відмовитись навіть від гіпотетичної дитини . Він мабуть був би гарним батьком . Але грати з ним в щасливу родину в мої плани не входить. Отже цей план провалився , повертаємося до попереднього – втеча зараз здається найбільш розумною.