Глава 31

— Та щоб тебе чорти вхопили! — гаркнув Тавін, окидаючи мене якимось божевільним і потемнілим поглядом.

Він різко розвернувся, ледь не спіткнувся об поріг, і гупнув дверима у власну кімнату так, що люстра на стелі загрозливо затремтіла. Саміра стояла поруч , акуратно розпрямляючи складки на моїй сукні, й розгублено кліпала очима .

— На… на двох накривати? — несміливо уточнила вона.

— Так, — ствердно кивнула я й поправила декольте, яке прекрасно виконало свою місію.

Ефект, якого я прагнула, був досягнутий миттєво. Буквально миттєво!  І якщо раніше мені здавалося, що він просто гарячий, запальний і жахливо неконтрольований… То тепер починало складатися враження, що мені дістався чоловік настільки слабкий на передок, що варто лише трохи постаратись — і він уже кипить, мов чайник. Я ледь усміхнулася. Ну що ж, якщо важіль керування ним знайдений…
Треба лише навчитись правильно ним користуватися.

                                                                                 ****

Та що вона собі дозволяє?! Я гримнув дверима так, що половина старих портретів у рамцях похилилася і тепер наче дивилися на мене з осудом. Пройшовся кімнатою туди-сюди, мов розлютований бик, що шукає кого б підчепити рогами. І все одно… все одно бачив ту червону сукню, як вона облягає її талію, груди, стегна… Червона. Ще й із декольте. Поглинь її безодня, я ж не сліпий. Це було зроблено НАВМИСНО. Я вчепився пальцями в волосся і майже зашипів.

— Та що вона собі думає… Невже вона вже здогадалася, як впливає на мене? Як впливає ця клята мітка істинності ?

Я зупинився і вдарив кулаком у двері так, що дерево загуло. Краще двері, ніж знову якийсь клятий стіл , яким вона буде мене попрікати.
Вона… Вона зробила це спеціально. Це ж очевидно. Вона ж бачила, що я ледь тримаю себе в руках.
А тепер ще й сніданок на двох?! О боги пекельні…

Я відчув, як по спині пробігло гаряче тремтіння. Ні, не страх. Зі страхом у мене завжди було все просто: або я його ігнорую, або випалюю вогнем. Це було щось гірше. Очікування. Наче мене хтось тримає за горло й змушує ковтати власні емоції.

— Це не має мною керувати… — Рішення прийшло миттєво – таке ж дебільне, як і більшість моїх ідей. Я визирнув у передпокій і навіть не здивувався, що там зі слуг чатує хтось чоловічого роду. З цим я потім якось розберусь. — Стару Даріду мені сюди, негайно!

Бачили б ви очі того хлопа… Боюся навіть уявити, що саме він собі надумав, але побіг швидко — вочевидь помітив, що я не в гуморі.

Даріда прийшла не зволікаючи, зі спритністю, зовсім непритаманною дамі такого поважного віку, і звісно не втрималась від того, щоб підколоти мене.

— Після вчорашнього навіть не знаю, як ставитись до того, що ви мене в спальню до себе покликали, — хмикнула вона.

Я знову спалахнув. Самоконтроль — це явно не моє.

— То була прикра помилка! То ж годі наді мною стібатися. Зараз у мене до вас важлива справа.

— Ну що ж, вибачень мені, мабуть, чекати не варто. Кажи свою справу, йолуп.

Ні ну вона знущається! Я аж запалав — у буквальному сенсі, одяг почав диміти. А цій хоч би що — дивиться на мене, очі від сміху примружені. Провокує мене спеціально! І ця теж… кляті баби. Як мені навчитись не вестись на це?

— Кажи вже, чого стару потурбував. Або хоч присісти запропонуй!

— Сідайте, — кивнув я на вільне крісло. Все ж таки відьом злити не слід. І одразу перейшов до справи: — Накладіть на мене прокляття.

— Що? — вона аж повітрям похлинулась, явно такого не очікуючи.

— Ну одне з тих ваших, що чоловічу силу відбирає! Мені дуже треба.