Глава 30

Я зачинила двері ванної так, що ті мало з петлів не злетіли. Притулилася до них спиною…
А тоді кілька разів — цілком свідомо  вдарилась потилицею.

 Олежик… Олежик?! Та я ж цього мудака ненавиджу! НЕНА-ВИ-ДЖУ. То як, скажіть мені, оце вилетіло з моїх уст — ще й таким млосним голоском? Якщо вірити Тавіну звісно ...

Я знову вдарилась у двері. Легше не стало. Якщо і існує прокляття — то це воно. Ім’я мого колишнього, що просочується у сни,  й, як виявилось, у мій новий… “потойбічний побут”. Дихай, Катерино. Дихай. Я підійшла до дзеркала. Побачила там скуйовджену, пом’яту дівчину в халаті, з божевільним блиском в очах. Швидкий душ — і я вже більш зібрана і посвіжівша. Вода змила шок, змила сон, змила ту жахливу асоціацію з Олежком … Я вмилася, витерлась пухнастим рушником і розчесала волосся — і в дзеркалі знову світилась симпатична, а медиками навіть названа б “психологічно стабільною”, Амаретта.
Краса — це зброя. А в Амаретти зовнішність… дуже непогана зброя.  Я зробила легкий макіяж: трошки рум’ян, трішки контурінгу в потрібних місцях, підкреслила губи — і риси стали ще виразнішими. Покоївка Саміра з’явилась, як завжди, несмілива й бліденька , гарячково роззирнулась по сторонам наче очікувала тут демона побачити.

— Сьогодні я хочу більш відверту сукню , таку що б погляди привертала . – Озвучила я свої побажання дівчині . Очі Саміри округлились.

— Ефектне, пані?.. Ем… нащо? – не втрималась вона від питання .

— Настрій чоловіку підняти, — загадково посміхнулась я.

Вона відкрила шафу. Суконь там було безліч, і я прискіпливо оглянула кожну. І нарешті око зачепилось за неї :  Глибокий червоний ,благородний відтінок стиглого граната. Глибоке декольте. Корсет, який тримає поставу так, ніби ти щойно зійшла з трону.

— Ось цю. — Я вказала, навіть не думаючи.

Саміра ледь не задихнулась.

— Пані! Ви… ви певні? Така сукня… вона…
— Ефектна? — підказала я.
— Вона привертає увагу… А зараз… коли пан Тавін такий… гм… хворий… може, не варто зайвий раз? його ...

Я пирхнула.

— Дорога моя, він мій чоловік. І мій тягар. Якщо хтось і має з ним справлятися — то я. Це було дуже несправедливо з мого боку перекинути це на вас . 
— То правда те, що балакають?.. — Саміра ковтнула повітря. — Що він… він справді ночував у ваших покоях?!

Я притиснула сукню до себе й зітхнула, як людина, що несе на плечах важкий хрест.

— Правда, люба. Він ночував у мене. Бо він мій чоловік.
— І… і ви не боїтеся?..
— Звісно що боюсь , ще й як , — усміхнулась я ледь-ледь. — Але я… я приймаю ліки. То ж не хвилюйся за мене . Та і він не торкнувся мене , просто лежав поруч .

Саміра осяяла себе якимось знаком й почала затягувати мені корсет.

— Нічого, дитино, — промовила я лагідно. — Ти за мене не переживай. Він хоч і не дуже гарна людина , проте насильство над жінкою вчиняти точно не буде , я це відчуваю .

Вона затягнула корсет так, що я змогла втягнути в легені рівно третину повітря, на яке вони були розраховані. І коли я глянула в дзеркало…

 Амаретта виглядала як:  гріх,  спокуса, що зводить чоловіків з розуму,  жінка, яка точно знає, чого хоче і дуже відверто на це натякає.  Я тільки поправила зачіску й кивнула собі у відображення. Будемо сподіватися що Тавінар таки не бере жінок силою , і я в ньому дійсно не помилилася. Суміжні двері розчахнулися раптово та непередбачувано , Саміра аж вскрикнула коли побачила в дверях його . І я дивлячись на Тавіна зрозуміла – холодний душ не пішов йому на користь.

– Самірочка , люба , принеси нам що небуть на сніданок . Добре ? – лагідно звернулась я до дівчини .

– Я не їсти сюди прийшов ! – Гримнув він так що в покоївки гикавка почалась . 

– Любий чоловіче , ви ж не будете влаштовувати мені  сцени при прислузі ? Пам'ятаєте як я вас вчила ? Дихайте ...

З Днем Святого Миколая, мої дорогі читачі!
Приготувала для вас подаруночки 
Але всі подробиці ви зможете дізнатися тільки в моєму телеграм-каналі — мерщій приєднуйтесь! 

https://t.me/fantasy_by_Viktoria_Liachovets