Глава 28

Я заходжу без стуку, просто різко розчахую суміжні двері. Погляд блукає кімнатою, що потонула в напівтемряві. Єдиним джерелом світла є камін, у якому ледь жевріють вуглинки. Він скоро зовсім згасне — і моя дружина до ранку змерзне . Майнула думка, схожа на хвилювання чи турботу. Дивно. Зовсім мені не притаманно.

Я вже хотів окликнути дружину, але погляд зачепився за ліжко і невеликий горбочок під ковдрою. Підійшов ближче. Вона спала, мило уткнувшись носом у подушку, натягнувши ковдру майже на голову. Лише той самий носик і виглядав назовні. Судячи з обрисів тіла, Амаретта спала, згорнувшись клубком. Мабуть, і справді змерзла. Треба сказати покоївкам, щоб клали їй гаряче каміння в постіль.

Я тихо зітхнув — роздратування трохи вляглося — й підійшов до каміна. Розворушив кочергою вуглинки, доклав дров, кинув вогняний згусток, щоб краще розгорілося. Уже думав піти, відкласти розмову на завтра. Але так не хотілося повертатися в холодне, порожнє ліжко…

Я зупинився біля неї, прикинувши в умі, що це ліжко за розміром не поступається моєму — і ми тут чудово помістимося вдвох. З рештою маю на те право . Нема нічого дивного в тому що б чоловік спав зісвоєю дружиною , і пофіг якщо вона від того не буде в захваті . В одному ліжку спати  я маю наувазі , а не те що ви подумали . Тож я приліг скраєчку, навіть не посягнувши на ковдру, якою вона обкрутилася з усіх боків. Нам, демонам, і так не холодно — у наших жилах бушує вогонь. Смерть від холоду нам точно не загрожує.

Зараз, коли ніхто за мною не спостерігав і не оцінював кожен крок, я дозволив собі просто дивитися на неї. І вона здавалася… наймилішою істотою у світі. От якби вона завжди була такою. Але варто їй відкрити рота… Ех. Мріям моїм не збутися. Маємо те, що маємо.

Раптом я згадав, що так і не прочитав листа від батька — сунув у кишеню камзола і забув. Можливо, там щось важливе… Ну і біс з ним. Завтра прочитаю.

Ліжко у Амаретти виявилося набагато зручнішим за моє, подушка — м’якою, і навіть відсутність ковдри не псувала цього дивного відчуття спокою й затишку, якого я давно не мав у власному домі. Сам не зчувся, як дрімота мене зморила.

Ранок видався несподівано приємним. Ніздрі лоскотав аромат лаванди й якоїсь невимовної свіжості, а в руках так зручно лежало тендітне жіноче тіло. Я трохи напружився від відчуття дежавю, але коли остаточно прокинувся — сам собі посміхнувся крізь сон.

Примружив очі. Вона ще спала, міцно притулившись до мене всім тілом, закинувши одну ніжку на моє стегно. Голу ніжку. Я підняв ковдру — і одразу ж опустив. Амаретта була абсолютно гола. Чому? Де її нічна сорочка? Білизна? Люди не сплять голяка просто так… хіба що після бурхливої ночі, коли вдягатися вже сил нема... Зараз вона відчувалася зовсім інакше — усім моїм єством. Рука сама потяглася, щоб провести по вигинах її тіла, погладити спину, стиснути сідничку, що так зручно вкладалася в долоню.

Амаретта всміхнулася крізь сон, потягнулася, вильнула стегнами — напрошуючись на більш пристрасні пестощі — і промуркотіла:

— Ммм… Олежик… як же я скучила…

Мене наче цебром крижаної води облило.

— ХТО ТАКИЙ ОЛЕЖИК?! — я зірвався з ліжка, вимагаючи негайної відповіді.

Вона різко підвелася — ще трохи сонна, з розкуйовдженим волоссям — і, кліпаючи на мене оченятами, обурилась:

— Як ви тут опинилися, Тавіне?! Вам хоч щось відомо про особисті кордони?!