Глава 21

Бляха , скажу чесно — я навіть не знала, що тут можна відповісти. У голові була суцільна плутанина. Це скидалося на сон із температурою під сорок. Списала все на «складнощі перекладу», бо десь на краю свідомості розуміла: розмовляємо ми явно не українською. Та те, що слово «демон» при мені згадували вже не вперше — відчутно напружувало. Можливо, звісно, тут воно означає щось зовсім інше, ніж у моєму світі. Але все одно… неприємно. Відчайдушно захотілося знайти той лист до батька, написаний на чотири сторінки. Там МАЮТЬ бути відповіді. До того ж, з усього, що я вже встигла вивідати — з її листів, з того, як він нервово просив «не говорити батькові», і з того що ці самі листи він не відправив адресатові — випливало лише одне: цей грізний Тавін Ланденот, хоч і намагається здаватись брутальним , але графа Лімбута таки боїться… або принаймні поважає.

Я прокашлялась, випросталась і нарешті порушила тишу:

— Слухай. Ти ж прийшов сюди не для того, щоб моє походження під сумнів ставити? Чи головна мета — звинуватити мою матір у подружній невірності? – Я повільно нахилила голову набік і примружилась. — Готовий сказати про це моєму батькові в обличчя?

І от лише коли я спостерігала, як стрімко він блідніє, я зрозуміла, що потрапила просто в яблучко. Але треба віддати гаду належне: він дуже швидко зібрався, ковтнув повітря — і повернув своєму обличчю непроникний вигляд. 

— Де ж поділася моя тиха і сумирна дружинонька, що кидала на мене сповнені страху погляди і рота боялась зайвий раз розтулити? — примружився Тавінар, зле зиркаючи на мене.

— Не варто плутати страх із байдужістю, — саркастично всміхнулась я.

Його очі небезпечно блиснули.

— І саме з цієї «байдужості» ти проходу мені на початку не давала ? І мабуть від байдужості ти ледь не вбила мою коханку? Якби я тоді не встиг тебе перехопити…

— Та плювати мені на тебе і на тих, кого ти тра… з ким ти спиш, — вишкірилась я. — Теж мені — велике діло. Але СВОЇМИ вчинками ти принижуєш мене як господиню цього дому! А цього я точно терпіти не буду.

Я зробила паузу й додала:

— І взагалі. Я хочу розлучення!

— Ти це бачила?! — Тавін ткнув пальцем у татуювання на зап’ястку. — Я б ще міг розлучитися з тобою через кілька років. Якби ти, скажімо, не завагітніла — була б вагома причина оскаржити цей шлюб. Навіть твій так званий батько нічого не зміг би вдіяти…

— Але ОЦЕ! — він знову тикнув у татуювання, аж пальці затремтіли. — Такі речі не ігнорують! Істинна пара — надто цінне надбання для демона. То ж навіть не думай що я так просто від тебе відмовлюсь .

Мене буквально підкинуло від обурення.

— Досить говорити про мене як про якусь річ! — гаркнула я.  — Подумай краще, чи таке вже тобі потрібне оте «цінне надбання», яке тебе не те що за пусте місце має — а навіть не поважає, — кинула я холодно.

Спалах люті у Тавінара був миттєвий і лякаючий до дрижаків. Мені навіть здалося, що він буквально збільшився в розмірах: м’язи напружилися, плечі розширилися, а одяг на ньому ледь не розійшовся по швах.

А от що точно мені не здалося — це вогонь, який спалахнув у його очах. Справжній, живий, рудий вогонь. З усієї сили він гепнув кулаком по столу — і той з оглушливим тріском розлетівся на друзки, обвалившись на підлогу купою дошок.