Глава 19

— Наскільки все… погано? — схлипнула вона. — Я ж… я ж пішла на цю роботу тільки щоб батькам допомогти… Тільки що б брати змогли в академії вивчитись ...

— Про це не хвилюйся, — підбадьорливо сказала я, легенько поплескавши її по плечу. — Пан про ваші родини подбає. Виплатить щедру компенсацію, коли ви станете недієздатними.

— Нед... недієздатними?.. — вражено прошепотіла Саміра, істерично блимаючи.

— Ну, знаєш, коли плоть почне гнити й відпадати шматками… важко буде працювати, — спокійно пояснила я. — Ми це все розуміємо. Тому компенсація буде щедра, можеш не переживати , братам на навчання точно вистачить .

— Ааааа! — заверещала дівчина, підхоплюючись з місця.

Поки вона металася по кімнаті, ледь не вириваючи волосся з голови, я з найсерйознішим виглядом розписувала симптоми вигаданої недуги — починаючи з «носа Майкла Джексона» і закінчуючи ампутацією ніг при гангрені та кадрами з серіалу про ходячих мертв'яків. Сказати, що Саміра залишилась під враженням — це не сказати нічого. Вона виглядала так, ніби ось-ось знепритомніє. І ні мої «щирі співчуття», ні обіцянки «підтримки в цьому нелегкому шляху» її не заспокоїли.

— Скільки мені лишилося… — прошепотіла вона, зовсім зірвавши голос від ридань.

— Ця хвороба у кожного протікає по-різному, — сказала я серйозно. — Он пан — бачиш, який сильний? Одразу й не скажеш, що безнадійний. Правда ж?

— Так він же демон, а я проста людина! — заголосила Саміра.

Я не стала уточнювати, що саме вона мала на увазі під словом демон, але така характеристика мого благовірного мені навіть сподобалась.

— Благаю, допоможіть! Може, є якийсь спосіб! — ридала вона, заламуючи руки руки і судомно схлипуючи.

Вона так розпачливо благала, що мені стало навіть трохи шкода дівчину, і я зглянулась.

— Є одні ліки, але вони дуже дорогі. Для себе тримала, — протягнула я задумливо.

Ну, мені ж треба мати власні гроші? То чом би не заробити на зрадах білявчика?

— У мене є власні збереження! Є подарунки від пана! — вигукнула вона, падаючи навколішки й торкаючись чолом підлоги. — Благаю вас, допоможіть! Я все життя за вас молитимусь, буду вашою боржницею, рабою найвірнішою — тільки врятуйте мене!

Вона навіть спробувала поцілувати мені ноги, але я відступила на крок — це вже було занадто. Гарячково озирнулася по сторонах у пошуках бодай чогось підходящого. На туалетному столику стояв флакон із якоюсь рідиною. Підійде. Я підійшла до столику, взяла красиву фігурну пляшечку й покрутила її в руках.

— Встань, Саміро. Пан про свою хворобу говорити не любить, тому випросити в нього гроші на ще один еліксир я не зможу. А мені він самій потрібен, ти ж розумієш?

Вона гарячково закивала.

— А так би я сама тебе вилікувала, але ці ліки таємні й експериментальні. Таке будь-де не купиш — я замовляла здалеку. Тому неси мені подарунки пана, а там буде видно, вистачить того добра чи ні.

Саміра зірвалася з місця, мов стріла, і повернулась за якихось кілька хвилин. Виявилося, що пан був або дуже багатим, або дуже щедрим, або невимовно дурним і повністю позбавленим фінансової грамотності. Якого тільки добра він їй не надарував! Без тіні сумнівів я забрала все — і навіть готівку, бо нефіг плутатись із жонатими чоловіками. Потім узяла стакан, налила води й крапнула туди кілька крапель із флакону.

— Ось. Випий це зараз і приходь щодня за новою дозою.

— Але це ж ваші улюблені парфуми! — тремтячим голосом пробурмотіла дівчина нічого не розуміючи.

Я понюхала рідину: від неї тхнуло приторно солодким запахом з відтінком немитої собаки.

— Люба моя, невже ти думаєш, що якби я обирала собі парфуми, то зупинилась би на цьому? Я від безвиході цим мажусь! Це щоб хворобу відлякати, імунітет виробити. А тобі вже просто намазатись не допоможе — треба пити. То будеш?

Вона простягнула тремтячі руки, прийняла стакан і жадібно випила все до дна.

— І пам’ятай головне: рік — ніяких чоловіків! — строго сказала я тоном лікаря що виписував рецепт. — І щоб жодного дня не пропускала прийом ліків. Все зрозуміла?

Саміра гарячково закивала й упала навколішки:

— Дякую вам! Дякую!

Вона схопила мене за руки й поцілувала пальці. Я погладила її по голові:

— Ну все, дитино, заспокойся. Все вже позаду. Будемо сподіватись, що ще не надто пізно і ліки тобі допоможуть.

— А іншим? Іншим ви теж допоможете? — благально глянула вона на мене.

Я приречено зітхнула:

— Звісно, допоможу. Як я можу пройти повз таке горе? Сьогодні ж замовлю ще ліки. Але панові — ані слова! Він не буде у захваті, що його… розваги такої позбавили.

— А як же я йому поясню, якщо він… — почервоніла дівчина й безпорадно глянула на мене.

— Я впевнена, ти щось вигадаєш. Ну там… хворою прикинься чи ще якось. Все, йди.

Я буквально випхала служницю за поріг і зітхнула з полегшенням, абсолютно собою задоволена. Якщо вже мені дарували нове життя в молодому й красивому тілі, я проживу його достойно. А тепер у мене ще й з’явився перший стартовий капітал. Я сховала гроші й коштовності під матрацом, тоді глянула на флакон із «парфумами» й вирішила сховати і його — щоб ніхто зі служниць чи інших його жінок не спокусився.