Глава 18

Я не була певна, чи мій нинішній випадок — у межах місцевих звичаїв, і чи не спалять мене на інквізиторському вогнищі, якщо хтось запідозрить, що я паразитувала чуже тіло . Тож вирішила грати роль дружини білявчика й не привертати зайвої уваги. Коли Саміра тремтячими руками затягнула шнурівку на корсеті, я, ледь не задихаючись, дозволила їй поправити спідницю й ми обережно сіли у крісла. Дівчина несміливо вмостилася навпроти, опустивши очі.

Я з апетитом наминала тушковане м’ясо з овочами — треба ж, який смак! Настрій стрімко покращувався , якщо тут так годують то я зовсім не проти затриматись тутечки надовше ,— а Саміра з кожним моїм рухом виглядала все похмурішою.

— Знаєш, Саміро, — нарешті звернулася я до неї, коли перший голод було вгамовано, — я давно хотіла вам подякувати.

— Нам? — ледь не похлинулася чаєм дівчина.

— Так, так, — я зробила щирий, майже доброзичливий вираз обличчя. — І тобі, і Маріші, і Адет… Вибач, зараз усіх імен не пригадаю. Я вам дуже вдячна, що взяли на себе піклування про мого чоловіка.

Саміра ковтнула — і таки похлинулася по-справжньому, закашлявшись так, що я вже подумала, доведеться надавати першу допомогу. Я терпляче почекала, поки вона відновить дихання, зробила задумливо-співчутливий вираз обличчя і з притишеним голосом додала:
— Просто сама я… гидую. Ну, розумієш , після того як йому той діагноз поставили. – І зморщила носика наче гімно внюхала.

— Який… діагноз? — прошепотіла вона, затинаючись, і зблідла так, наче я щойно озвучила смертний вирок.

— Як? — я схопилася за серце, театрально округливши очі. — Він що, вам не сказав?

— Не… не сказав, — пробелькотіла Саміра, бліда, як стіна.

— Ох, не заздрю я вам, дівчата… — видихнула я з тяжким зітханням і похитала головою, випромінюючи щире співчуття. — Але ж хтось мусить його підтримувати… у його… стані. То ж я щиро сподіваюсь що ви і надалі будте його розважати , не дивлячись ні на що . 

Саміра судомно зціпила пальці, а потім різко стрепенулась, бурмочучи:
— Стані… пан чимось хворий? Це заразне?… Ой, матінко!

Я встала, обійшла стіл і опустила їй долоні на плечі в заспокійливому жесті.

— Заспокойся, твоїй матері нема про що турбуватись. Ця хвороба передається тільки статевим шляхом, — мовила я лагідно , подумки благаючи вищі сили що б той самий пан язика мені потім за таке не відірвав .

Але чомусь мої слова дівчину не заспокоїли. Навпаки — вона затремтіла всім тілом і здавалось знаходилась на межі істерики .