Глава 12

Тавінар Ланденот

Спати було солодко. В обіймах зручно лежало тендітне жіноче тіло, а ніс лоскотав приємний аромат якоїсь невимовної свіжості, змішаний із заспокійливою лавандою... Та коли я розліпив очі — мало не вмер на місці. В обіймах я стискав не що інше, як тіло своєї покійної дружини.

Я брезгливо відсахнувся, обережно відсунувся, наче від чогось проклятого, до чого навіть торкатися не можна. Пам’ять вчасно підкинула спогади про вчорашнє: після того, як уперше в житті мене підвів інструмент, схований у штанях, і я осоромився одразу перед двома служницями. Мабуть, саме страх перед неминучими проблемами так на мене вплинув , це зовсім не чоловіче безсилля , я ще зовсім молодий для такого. Так, далі ...Я пішов на кладовище. Стояв над могилою, ударив по надгробку — він розколовся, я впав на коліна, намагався полагодити, благав дружину повернутися… я і благав ? Треба ж таке … Від тих спогадів стало соромно , добре що не бачив ніхто . Так , що було далі ... а далі — суцільна пустка.

Невже я викопав свою дружину і притягнув її тіло у своє ліжко? Фу яка мерзота ... Мене занудило. Я швидко себе оглянув, щоб виключити найжахливіше, і з полегшенням видихнув, коли зрозумів, що штани на місці. Я дуже сподівався, що це означає одне — я не вчинив наруги над покійницею . Тільки не це… Я судомно всхлипнув. Як же буде соромно ховати її вдруге…Вся прислуга пліткуватиме , а цим тільки дай привід – таке навигадувати можуть що ніколи не відмиєшся. А якщо про цей інцидент дізнається граф Лімбут — мені взагалі кінець. А якщо до нього дійдуть огидні чутки що я щось зробив з нею мертвою , хоча це звісно не так , але ж чутки будуть неодмінно ! Ідея зібрати клунок і втекти з країни зараз здавалася надто приємною.

Я глянув на тіло жінки. Сукня була брудна від багнюки й плям крові. Мене пересмикнуло: схоже, по дорозі я її кілька разів впустив. Я встав і почав нервово ходити кімнатою. Перша думка — сховати її в шафу чи під ліжко , дочекатися ночі й закопати назад самотужки. Але швидко відкинув це — на ранковому обході охорона точно помітить розриту могилу і непомітно закопати її ніяк не вийде.

Безодня! Як же мені це все владнати?..

А ніяк. Втеча й зміна прізвища тепер виявлялися єдино можливим варіантом. Прощавай, розкішне життя майбутнього барона. Привіт, нищинський світ  злиднів і ганьби. Я можу заробляти боями без правил . Зараз я на таке ходив заради розваги , але цим же можна і заробляти непогано ...