Глава 9. Кінец

 Серед хмар вибивався один промінчик, який подав на хрест над могилою нареченої, а точніше моєї жінки… чи колишньої. Скоріш останнє, бо я вже вільний від неї. Я підпалив свічку, та поставив лампаду на землю. На табличці під фото був надпис з датою, і ім’ям. «Вікторія Моставчук - знайома фамілія, - подумав я, - напевно просто популярна, хоча мені здавалось, що я її недавно бачив.»
 Я повільно йшов дорогою, але в голові наче щось перемикнутися. Відкривши месенджер, я зайшов перевірити здогадку. Буря гніву поглинула, і перебіжками, я дійшов до хатини. Кристина в цей час заходила в середину, і вже хотіла закрити двері, як я різко смикнув за ручку. Не вистигла вона зрозуміти що відбувається, як я схопити її за горло і притиснув до стіни.
 - Зізнавайся.
 - В чому? Не розумію.
 - Знаєш, відьма. Зізнавайся. Чому не казала, що вона твоя дочка? Нащо брехала?
 - Ви б теж саме зробили в моїй ситуації.
 - Ти все підлаштувала?
 - Я не могла залишити мою доньку блукати по землі. Господи помилуй!
 - Ти підкинула ключі у церкву?
 - Я! І зробила так, щоб ти приїхав сам, теж я!
 - Чому я?
 - Потрібен був хлопець с таким самим ім’ям, як і в винного у цьому всьому. Я намагалась це вже пів року зробити, і дякую Боже вона вільна.
 - Мені дякуй! – я штовхнув її в стінку і пішов геть.

Я зібрав речі, і поїхав до дому, тільки на половині дороги згадав, що навіть не заплатив за житло. Що ж, це буде як моя зарплатня. Прокручуючи спогади цих днів, я намагався згадати все, щоб ніколи вже не думати про це…