Глава 2. Старовинна церква

 Я збудився у ранній для себе час - десяту годину ранку, яку я звик оминати дивлячись сни у себе в ліжку. Випивши каву, та поснідавши, я компенсував пару годин недосипу. Тепер я був готовий, мало не забувши м'ясо у холодильнику, я все-таки вирушив у мандрівку.

 Перетнувши межу міста, я їхав через села. Мене оточували безкрайні поля та зграї лелек, які перелітали з місця на місце в пошуках здобичі. Чим далі я від’їжджав, від міста, тим більше листяних лісів мені зустрічались, які в решті решт плавно перетворились на хвойні. Гірні річки, скали та гори… це все натякало, що я в Карпатах!

 Я звернув на повороті у маленьке селище, і нарешті навігатор запевнив, що я прибув на місце призначення. Я вийшов з машини впевнитись, що приїхав по адресу, бо це була приватна будівля. На пагорбі я побачив дві хати та сарай. Велика територія буда обгороджена дерев’яним забором з колод, а навколо високий ліс. Я пішки піднявся нагору витоптаною стежкою. На зустріч мені, з дерев’яного будинку вийшла жінка середніх років, а в її ногах крутилось цуценя, спираючись лапами на ноги господарки та попискуючи.

 - Пан Олег? – голосно спитала жінка, коли я ще був далеко. Це невеликого зросту та характерної зовнішності жителів Карпат. У голосі були нотки настороженості.

 - Олега не буде. На цей раз я сам. – прояснив ситуацію я, підійшовши ближче до неї. -Мене звати Андрій.

 Щось змінилось в привітній посмішці, появилась якесь лукавство, і розуміючи це, вона швидко повернулась. Поки я роздивлявся хижого птаха летючого над лугом кругами.

 - Мене звати Христина. Прямуйте за мною. Це мій дім, - вона показала дім з якого вийшла пару хвилин назад, - якщо будуть якісь проблеми, звертайтесь сюди чи дзвоніть мені на телефон. А це ваш дім на ближчі пару діб, - вона показала на хату трохи далі. В домі була тераса зі столом та плетеними кріслами, а з верху балкончик з квітами в підвісних вазонах.

 Христина декілька разів повернула ключ, і ми зайшли в середину. Двоповерхова хата, було достатньо місткою. Дві спальні зі своїми санвузлами зверху, кухня та гостина знизу. Зробив невелику екскурсію, вона віддала, і пішла до себе. Достатньо нова дерев’яна хатинка будувалась явно не під здачу. Обстановка була зроблена «по-домашньому», але я не став ставити питань про це.

 Я повернувся до машини та припаркувався під парканом будиночка. Розвантажити валізи та переклавши їжу у холодильник, я вирішив трошки полежати на дивані. Почувся стук у двері, для пристойності, я перейшов в сидяче положення. Після мого запрошення, зайшла господиня.

 - Я зараз буду готувати м'ясо на мангалі, й заодно можу посмажити вашу їжу, якщо ви хочете.
 - Це було б дуже добре, бо я вже сам хотів палити вогнище. - зраділа моя лінь.
 - Я на подвір’ї. Несіть, поки вогонь не перегорів.

 Жінка вийшла, а я дістав каструлю з м’ясом на шашлик, та вийшов до неї. Христина смажила стейк з овочами на решітці в великому кам’яному мангалі з боку від хати. Я хотів допомогти, але вона відмовилась, і сама нанизала мій шашлик на два шампури, та поставила над вуглями.

 - Як вам хата? – спитала жінка, перевертаючи шампури.
 - Все добре. Дуже затишна. – На справді, я так не думав. Це була звичайна дерев’яна хатинка, яких тисячі в Карпатах, але господиня прийняла ці лестощі за чисту монету.
 - Ця хата будувалась для моєї доньки та її чоловіка, але зараз вона на заробітках в Польщі, тому я її здаю. - підтвердила мої здогадки господарка. – Ви любите пам’ятки? Тут недалеко є старовинна церква приблизно 17 століття. Я так зрозуміла ви малюєте? – я мовчки кивнув. - Це дуже гарне та мальовниче місце. Я можу вас провести туди.
 -Дякую, я подумаю.

 Мені недуже хотілось йти з нею, тому я вирішив дістатись по онлайн картах. Ще трошки побалакав, поки моє м'ясо готувалось, я нарешті, забрав шампури та пішов до себе. Щось дивне було в цій жінці. Я це списав на те, що не дуже люблю незнайомих людей, а балакучі так зовсім лякали мою інтровертну душу, але тут було щось інше.

 Обід вийшов дуже вдалий. Відчуваючи задоволення від смачної їжі, я вирішив пройтись по місцевості. Дихалось вільно та легко. Я погуляв по лісах, з рудими білками; знайшов синій вир; луги, які старанно вищипували корови. Взявши альбом для замальовок, я нотував види, які збирався малювати, попередньо перевіряючи вдалість композиції. Я вже почав жаліти, що приїхав тільки на пару діб. Тут стільки місць вартих уваги, що я був готовий працювати день і ніч. Повернувшись до хати, я знайшов на карті церкву, але не розумів, як до неї дістатись. По фото місце і правда було варте уваги, і настільки захопило мене, що я вирішив позвати на допомогу, що я роблю не часто.

 Зібрав потрібні для вилазки речі, я вийшов на пошуки Христини. Як під замовлення, господиня як раз виходила з сараю, і перепитала про церкву. На цей раз, я погодився. Бадьорим шагом ми спустились по стежці до дороги продовж річки, та й шли у перед. Ми пройшли декілька хатин, перейшли міст, тепер річка була не праворуч, а текла по ліву. Спочатку на горизонті з’явилась велика біла церква з золотими куполами. Це була відносно нова будова, якою користувались селяни з цього поселення, та декілька інших сіл. За нею знаходилось кладовище. Нові хрести та пам’ятники були змішані зі старими хрестами початку 20 століття. Ми перейшли на протилежну сторону від церкви. Крізь дерева я вже почав бачити цегляну будову, та стежку до неї. Старий хрест ще стояв на куполі готичної церкви, але решти криши вже не було.

 У віконній рамі були решітки. Ми зайшли в середину через вхід для священнослужителів, бо головні двері поросли терном. Дерев'яні шпилі 17 століття валялись під ногами та гнили! В мене не вкладалось це в голові. Вітражі деякі були на місці, а деякі лежали кусками на полу. На дерев’яному балкончику була дірка. Над кафедрою ще був малюнок зоряного неба. Це було і прекрасне і сумне явище. Це напевно останні роки, коли вона буде такою. Руйнування ніхто не зупиняв. Христина мала рацію. Її треба намалювати. Вона розповіла, що дах відвалилась пару років тому, і нема людини, яка б зайнялась відновленням. Я щиро подякував Христині, за те що провела мене, хоча я і зрозумів, що дістався б сам, і вона пішла.