Кришталевий вазон переливався райдугою на сонячному світлі. Букет трошки гойдався від протягу з відкритої кватирки. Натюрморт стояв на вікні, а я сидів перед ним, та старанно переносив цей образ на полотно, закарбовувавши не довговічну красу різнобарвних квітів. Хтось скаже, що сюжет банальний. Може й так, але він гарний, а головне добре продається. Поки інші фиркають, називаючи мене ремісником, я непогано заробляю, позбувшись романтичного звання «бідного художника» та «недооціненого генія», поки вони сидять на задвірках зі своїми «шедеврами».
Від мого заняття мене відірвав дзвінок телефона. Прочитавши ім’я друга на екрані смартфона, я підійняв слухавку.
- Привіт. – почав він винуватим тоном, - вибач, не можу поїхати з тобою в Карпати. – Я глибоко зітхнув, мовчки вислуховуючи вибачення друга. -Представляєш, виходив я з дому, йду по сходах. Раптом, немов мою ногу хтось штовхає, і я кочусь в низ. Дзвоню Ганні, вона вибігає до мене, якось мене довела до машини. Поїхали в травмпункт, там наклали гіпс. На роботу я в цей день так і не потрапив.
- Зрозумів. Ти там видужуй. – відповідав я беземоційним тоном, водячи кистю по полотні.
- Хатинку я вже забронював. Я тобі скину адресу, якщо ти…
- Так, добре, - перебив я, - поїдемо з тобою пізніше, все літо попереду. – Сумним голосом підбадьорював і себе, і друга я.
- Звісно… Тоді вдалої поїздки. Я тобі скину контакти хазяйки. До зустрічі.
Трошки пізніше, я отримав повідомлення з адресою та номером. Хоча на цей раз, мій безладний друг зірвав плани з поважної причини, я був трошки злим, що плани руйнуються. Що ж робити, прийдеться перекваліфікувати відпочинок з другом на продуктивну поїздку за новими картинами. Через деякий час, я навіть зрадів цьому, бо давно хотів таку вилазку. Серія мальовничих краєвидів добре поповнить мій асортимент, тому відчуваючи натхнення та окрилення від нових планів, я докупив деякі речі для пленеру на природі. З’їздив на ринок, та закупив провізії. Замаринував м'ясо та зібрав багажник. Залишилось тільки лягти спати, що я і зробив.