Акт III

СЦЕНА 17 — «Перший ритуал» 

Місце: 1922 рік, маленьке село, околиця.
Пітеру 22. Він зламаний, самотній, не бачить свого місця в світі.
Світло — сепія, приглушені кольори, атмосфера старої плівки. 

INT. СТАРА КІМНАТА — НІЧ — 1922
Пітер сидить біля вікна. Йому 22. Хворобливо худий, темні кола під очима. У руках — записник, весь у малюнках: діти, крила, дерева з цукерками, літаючі острови. Під кожним — підпис: «НетЛандія».
На столі — пусті ампули. Опіати, препарати з місцевої аптеки. Всі перекреслені. Всі — не працюють. 

ПІТЕР
(бормоче сам собі)
Мозок не слухається. Думки як болото…
Ніщо не відкриває двері… 

Він встає. Йде до дзеркала. Дивиться в себе — довго. Потім, ніби озвучує відкриття: 

ПІТЕР
Я створив місто…
Але мені в нього не увійти. 

EXT. ДВІР СЕЛА — ДЕНЬ (НАСТУПНОГО ДНЯ)
Діти граються біля криниці. Один хлопчик — ІВАНКО (8) — залишається сам. Його м’яч котиться до лісосмуги.
Іванко підходить, нахиляється по м’яч… і бачить коробку з солодощами. Яскраву. Нову. Надто привабливу для села. 

З-за дерева — з'являється Пітер. Він одягнений у довгий сірий плащ, в очах — хвороблива мрія. 

ПІТЕР
(ласкаво, м’яко)
Ти їх бачиш? 

Іванко насторожено дивиться. Але киває. 

ПІТЕР 
Значить, ти — особливий.
Хочеш побачити місце, де завжди свято? 

INT. СТАРИЙ САРАЙ — ТІЄЇ Ж НОЧІ
Пітер сидить навпроти хлопчика. Перед ним — блюдо з солодощами. Навколо — свічки. 

Він щось малює на підлозі. Символи. Незрозумілі. Але не магія — просто марення. 

Хлопчик сміється. Він не боїться. Йому цікаво. 

Він бере першу дозу нового препарату — власноруч створену суміш.
Він колеться прямо у стегно.
Картинка — розмивається. 

INT. НЕЗРОЗУМІЛИЙ ПРОСТІР — ПСИХОДЕЛІЧНА НЕТЛАНДІЯ
Він — дитина. Він стоїть серед світла. Діти — навколо. Сміх. Вперше — він у НетЛандії.
Іванко — навпроти. Але він починає тьмяніти. Зникати. 

ПІТЕР (ДИТИНА)
Ні… ні, не йди! 

Тінь торкається Іванка. Його тінь лишається, а сам він — наче поглинається в землю.
Залишається тільки його усмішка, яка плавно перетікає в усмішку Пітера. 

FADE OUT 

- 

СЦЕНА 18 — «Що потрібно» 

Місце: село, 1922. Інтер'єр — стара хата, ніч.
Світло — лампа, кольори темні, злегка руді. Атмосфера: тривожна, брудна, тиха перед бурею. 

INT. БУДИНОК — КІМНАТА БАТЬКА — ВЕЧІР
Пітер ховає в кишеню кілька монет зі столу. Він озирається. Чує скрип.
Але не встигає втекти — в дверях стоїть ЙОГО БАТЬКО — кремезний, брудний чоловік із вічно червоними очима. 

БАТЬКО
(кричить)
Ти що, сволото? Знову?!! 

Він хапає його за комір, виштовхує в іншу кімнату. Камера не показує повністю, але звуки говорять самі за себе:
удари, стілець падає, хлопець стогне. 

INT. КІМНАТА ПІТЕРА — НІЧ
Пітер лежить на підлозі. Вся кімната — як вирвана з дитячого щоденника:
малюнки на стінах, мотузка з пір'їнками, паперові кораблики, книжки з вирваними сторінками.
Очі в нього розбиті, але зосереджені.
Він притискає до себе іграшкового ведмедя. Лежить у темряві. В повітрі — тільки його голос, шепіт. 

ПІТЕР
(пошепки)
Він б’є. Вони всі б’ють.
Всі, хто дорослі — нищать. 

Він повільно сідає. Дістає старий блокнот. Починає писати:
«ЩО ПОТРІБНО ДЛЯ ПЕРЕХОДУ?»
Список:
• Сон
• Темрява
• Віра
• Іграшка
• Дитина 

Він дивиться на останній пункт. Обводить його тричі. Потім підписує під ним:
«Ведучий і ведений». 

*Пітер піднімає очі до стелі. Тиша. Камера затримується на його обличчі — в ньому щось кришиться.
Він ще дитина. Але більше — ніколи не буде таким. 

INT. ПІЗНІША НІЧ — ТА САМА КІМНАТА
Пітер малює на стіні вуглем. Велике дерево з діркою в стовбурі — портал у НетЛандію. 

Навколо — діти. Вгорі написано:
"Без болю. Без дорослих. Без часу." 

FADE OUT 

- 

СЦЕНА 19 — «Сюрреалістичний сон» 

Місце: НетЛандія, простір між сном і пам’яттю. Атмосфера: порожня, мовчазна казка. Сонце не гріє. Дерева не рухаються. 

INT. НЕВІДОМИЙ ПРОСТІР — СОН ПІТЕРА
Пітер — дитина. Сам. Стоїть посеред великого, кольорового поля, але все виглядає неживим.
Солодощі обвітрені, гойдалки не рухаються, трава — пластиково-зелена.
Тиша. Безмежна. 

Із-за дерев виходить дівчинка — НЕЗНАЙОМА ДІВЧИНКА, обличчя майже стерте, як у ляльки. Очі великі, глибокі. 

ДІВЧИНКА
(тихо, як вітер)
Тут тихо… 

Пітер дивиться на неї мовчки. 

ДІВЧИНКА
Мало дітей залишилось.
НетЛандії потрібні діти.
Бо інакше прийде дорослий світ…
І він все забере. 

Пітер розгублено озирається.
Діти вдалині — як тіні. Без облич. Без руху. 

ПІТЕР
(пошепки)
Я привів їх…
Я їх зберіг… 

ДІВЧИНКА
(порухом руки вказує на небо)
Але всі вони заснули.
Їм більше не цікаво.
Ти приніс їм забагато снів. І тепер вони… не бачать. 

INT. КІМНАТА ПІТЕРА — РАНОК
Пітер прокидається різко. Дихання важке. В очах — страх.
Він сидить на ліжку, тримає голову руками. 

ПІТЕР
(до себе)
Мало…
Мало дітей…
Але… чому? 

*Він повільно встає. Йде до стіни, де висять старі дитячі речі. Витягує старий список: 

"СОН — ВІРА — ІГРАШКА — ДИТИНА"
Він дивиться на останнє слово. Але цього разу — воно його не надихає. Воно лякає.* 

INT. ПОРОЖНЯ НЕТЛАНДІЯ — ПАРАЛЕЛЬНО
КАМЕРА рухається по простору. Все — зупинилось.
Карусель не обертається. Повітряні кульки висять у повітрі, не рухаючись.
На одному дереві — вирізано:
"Ми більше не віримо." 

FADE OUT 

- 

СЦЕНА 20 — «Набір у НетЛандію» 

Місце: парк у спальному районі.
Світло — ранкове, м’яке, майже затишне. Атмосфера: контраст між буденністю та підсвідомою тривогою. 

EXT. ПАРК — РАНОК
Діти граються — кілька на гірці, пара хлопців бавляться м’ячем, одна дівчинка малює крейдою.
Батьків поруч немає — лише здалеку хтось вигулює собаку. 

До них підходить молодий чоловік — Пітер. Одяг акуратний, усмішка тиха. Очі червонуваті, але лагідні.
Він не нав’язується. Просто присідає поруч, спостерігає. Діти трохи дивуються, але не тікають. 

ПІТЕР
(ласкаво, майже пошепки)
Ви вмієте бачити те, що не бачать дорослі? 

Діти мовчать. Один хлопчик — Денис (9) — озирається, але киває. 

ПІТЕР
(усміхається)
А як щодо світу, де завжди свято?
Де немає шкіл, уроків, сварок?
Там, де можна літати, їсти солодощі,
і назавжди залишитись маленьким? 

Пара дітей захоплено слухають. Інші — стримано.
Одна дівчинка — Оля (8) — нахмурюється. 

ОЛЯ
А мама казала, з незнайомими не йти… 

ПІТЕР
(посміхається, без жорстокості)
Це правильно. Але я — не зовсім незнайомий.
Я просто пам’ятаю, якими ми були.
До того, як виросли… 

EXT. ПАРК — ПАРА ХВИЛИН ПОТІМ
Двоє дітей — Денис і ще один хлопчик — йдуть за Пітером. Інші лишаються.
Оля довго дивиться їм услід. Вона щось відчула — не страх, а смуток.
Пітер веде дітей повільно, спокійно. Він не тягне. Він — запрошує.
І діти — наче йдуть у казку. Але камера обертається навколо… 

FADE OUT 

- 

СЦЕНА 21 — «Чудесна пилюка» 

Місце: закинутий будинок на околиці. Діти, Пітер. Вікна закриті, стіни обклеєні кольоровими клаптями. В кімнаті — ледь чутна музика з ламаного радіо.
Все виглядає казково, якщо ти — дитина… і страшно, якщо ти дорослий. 

INT. ЗАБРОШЕНИЙ ДІМ — ВЕЧІР
Пітер сидить у колі дітей. Перед ним — коробка з кольоровими блискучими пакетиками. Він витягує один. 

ПІТЕР
(з усмішкою)
Щоб потрапити в НетЛандію, мало хотіти.
Треба… уявляти. Дуже сильно. 

Він повільно дістає з пакета дрібну, схожу на блискітки, речовину — "Чудесну пилюку". 

ПІТЕР
Це… як чарівний пісок.
Коли вдихаєш його — уява відкриває двері. 

Діти дивляться на нього зачаровано. Один хлопчик — Сергійко (7) — питає: 

СЕРГІЙКО
А це не боляче? 

ПІТЕР
(ласкаво)
Ні. Ти просто засинаєш…
А потім — літаєш. 

Він насипає трохи на долоню Сергійку. Потім іншим.
Діти нюхають блискітки. На мить — нічого не відбувається.
А потім… 

INT. НЕТЛАНДІЯ — СЮРРЕАЛІСТИЧНИЙ ПРОСТІР
Усе вибухає барвами. Діти біжать через луги з мармеладу, стрибають на хмарах, їдять пироги з дерев. 

Поряд — молодий Пітер. Він сміється. Його голос — дзвінкий, як у хлопчика. 

ДІТИ
(разом, радісно)
Це найкраще місце у світі! 

Пітер іде попереду. Він сміється. Але його тінь…
тінь не дитяча. Тінь — стара, скривлена, з довгими руками. 

INT. РЕАЛЬНИЙ СВІТ — ЗАБРОШЕНИЙ ДІМ — ПАРАЛЕЛЬНО
Діти лежать на підлозі. Очі заплющені. Хтось тихо усміхається уві сні.
Пітер сидить посеред кімнати. Один.
Світло тремтить. Муха сідає на скроню сплячого хлопчика.
Пітер дивиться в темну стіну і шепоче: 

ПІТЕР
Вони ще вірять…
А значить — я ще живу. 

FADE TO BLACK 

- 

СЦЕНА 22 — «Тепер ти знаєш» 

Місце: занедбаний будинок / НетЛандія.
Атмосфера: моторошна, глибоко тиха. Колір: блідо-сірий у реальності, насичено-психоделічний у НетЛандії. 

INT. ЗАБРОШЕНИЙ ДІМ — РАНОК, ДЕНЬ 3
Пітер прокидається. Темні кола під очима.
Він озирається довкола…
На підлозі — нерухомі тіла дітей.
Жоден не дихає. Очі заплющені. Солодкий запах у повітрі — смерть, схована за цукром.
Пітер повільно підходить. Доторкається до Сергійка. Холодний.
Він падає на коліна. 

ПІТЕР
(тремтячим голосом)
Ні… Ні…
Я ж тільки хотів… 

Він розриває пакет з останньою дозою. Колеться. Світ навколо пливе. 

INT. НЕТЛАНДІЯ — МИТЬ ПІСЛЯ
Кольори вибухають, і одразу стихають. Тиша.
Діти бігають полем. Сміються. Всі — живі. Усміхнені.
Наче нічого не сталося. 

*До Пітера підходить дівчинка з його сну — *та сама, з великою тінню в очах.
Вона тримає повітряну кулю. Вона говорить спокійно, майже ніжно. 

ДІВЧИНКА
Вони… в безпеці.
Тут їх не візьмуть лікарі, школа, ремінь, байдужість.
Дорослий світ не має влади тут. 

Пітер дивиться навколо. Він розплаканий, але з усмішкою.
Наче побачив радість після пекла. 

ПІТЕР
Я… я боявся, що вбив їх. 

ДІВЧИНКА
(м’яко, схиляючись до нього)
Ти — не вбив.
Ти просто відкрив двері. 

ПІТЕР
(шепоче)
Тепер я знаю, що робити. 

ДІВЧИНКА
(посміхається)
Так. Тепер ти знаєш. 

INT. ЗАБРОШЕНИЙ ДІМ — ЗНОВУ РЕАЛЬНІСТЬ
Пітер сидить на підлозі. Один. Очі в порожнечу.
Навколо — тіла дітей, які вже не прокинуться.
Він не бачить смерті. Він бачить — перемогу.
І тільки одна фраза виринає з його вуст:
ПІТЕР
НетЛандія жива. 

Кінець третього акту