Акт I

СЦЕНА 1 — «Парк» 

Місце: міський парк. День. Атмосфера — тепла, але тривожна. Барви приглушені, ніби крізь плівку забутих спогадів. 

EXT. ПАРК — ДЕНЬ 

Група дітей грається у м’яча. Лунає дитячий сміх, але звук трохи приглушений, ніби з іншої реальності. 

КАМЕРА пливе повільно, затримується на одному ХЛОПЧИКУ (7) — замріяні очі, легко розпатлане волосся. Він помічає, що м’ячик покотився в кущі. 

ХЛОПЧИК
(шепоче собі)
Я зараз... 

Він відходить убік, вглиб парку. Тут тихо. Птахи не співають. Пеньок. На ньому лежать дивно яскраві СОЛОДОЩІ, немов ілюстрація зі старої казки. 

Хлопчик нерішуче підходить і бере одну цукерку. Як тільки торкається її — ВОНИ СЯЮТЬ слабким світлом. 

Раптом позаду нього з'являється тінь. Потім — фігура. 

СТАРИЙ ЧОЛОВІК (ПІТЕР ПЕН) (приблизно 50)
Обличчя виснажене, але очі — з іскрою дитини. В його погляді — одночасно ніжність і безумство. На плечі стара сумка, з якої визирає плюшева іграшка.* 

ПІТЕР ПЕН
(усміхається лагідно, але трохи дивно)
Ти їх бачиш? Це добре.
Це означає, що ти особливий.
Хочеш потрапити до НетЛандії? 

ХЛОПЧИК
(мовчить, але зацікавлений) 

ПІТЕР ПЕН
У НетЛандії немає шкіл.
Там завжди свято.
Кожен день — день народження.
Ти будеш вічно маленьким.
Ніколи не виростеш.
Ніколи не будеш самотній... 

Пітер подає руку. В його пальцях — татуювання, уколи, плями. Але він говорить голосом казки. 

ПІТЕР ПЕН
Пішли зі мною. Я покажу тобі чудеса. 

Хлопчик мовчки бере його за руку. В мить доторку — кадр зривається, стає сюрреалістичним: усе навколо пливе, парк зникає, залишаються лише кольори, світло, розмиті дитячі голоси, з яких поступово лишається один — Пітера. 

ГОЛОС ПІТЕРА 
(напівшепіт, напівзітхання)
Всі вони — мої загублені діти... 

Сцена обривається на темному екрані. Чути лише ледь чутний сміх дитини, що поступово перетворюється на ритмічне клацання — схоже на крапельницю. 

CUT TO BLACK 

- 

СЦЕНА 2 — «Повернення в НетЛандію» 

Місце: занедбане поселення в лісі. День/Затемнення. Світло постійно мерехтить між реальністю та галюцинацією. 

EXT. ЗАНЕДБАНЕ МІСТЕЧКО — ПОЛУДЕНЬ 

КАМЕРА ПОВІЛЬНО ПЛИВЕ крізь згасле село, вкрите мохом та іржею. Будинки з розбитими шибками, вивіски зі стертою фарбою. Все затихло. Жодного руху.
На одному з подвір’їв стоїть ВЕЛИКИЙ СТАРИЙ ДІМ. Його дах просів, стіни чорні від часу й вологи. 

INT. БУДИНОК ПІТЕРА — ПІСЛЯОБІД
Пусто. Всередині безлад: дитячі іграшки в пилюці, старі малюнки на стінах, газети, шприци, порожні банки з-під консервів. На стільці сидить ПІТЕР ПЕН. Він виглядає зламаним. Одяг — старий плащ, шапка з пір’їною, схожою на дитячу імпровізацію. 

Він дивиться на ПЕРИЛО сходів — затерте, ніби воно важливе. Його пальці торкаються його ніжно, як реліквії. 

ПІТЕР ПЕН
(тихо, майже без голосу)
Ще раз... ще раз... 

Він заплющує очі. Лунає дзвін — як казковий дзвіночок. Світ гасне. Поступово — ЗМІНА РЕАЛЬНОСТІ. 

СЮРРЕАЛІСТИЧНА ПРОСТОРІЧ — «НЕТЛАНДІЯ»
Яскраве місце, схоже на сон. Пітер — дитина, 10 років, усміхнений, щасливий. Він бігає по луках разом із дітьми. Усі сміються. Веселка. Солодощі висять з дерев. Будинки виглядають як з мультиків. 

КАМЕРА обертається навколо, але в кожному кадрі є щось дивне: один хлопчик без обличчя. Інший — блідий, як труп. Третій тримає повітряну кульку з написом «Я не пам’ятаю маму». 

Пітер сміється, але його сміх лунає інакше — відчайдушно. Він ніби змушує себе сміятись. Його очі на мить стають очима дорослого — втомленими, глибокими. 

ХЛОПЧИК (З НЕТЛАНДІЇ)
(просто в повітря)
А коли ми підемо додому?.. 

Пітер завмирає. Все зупиняється. Кольори бліднуть. Починає падати сніг, але замість сніжинок — маленькі дитячі імена, написані рукописом. 

INT. БУДИНОК ПІТЕРА — ПОВЕРНЕННЯ
Пітер відкриває очі. На обличчі сльози, змішані з потом. Він витягує зі старої коробки з-під іграшок нову ампулу. Тремтячими руками набирає рідину в шприц. Рука вкрита шрамами. 

ПІТЕР ПЕН
(тихо)
Я мушу повертатись... Вони чекають... 

КАМЕРА ВІДХОДИТЬ — за спиною на стіні дитячий малюнок: хлопчик і чоловік тримаються за руки. Підпис: «Я і тато». Чоловік у малюнку носить капелюх капітана. 

FADE TO BLACK 

- 

СЦЕНА 3 — «Зникнення» 

Місце: дільниця, парк, темний провінційний світ. Жанр: психологічний детектив. Атмосфера — хронічна втома, брудна правда під нігтями «спокійного містечка». 

EXT. ПАРК — ВЕЧІР
Поліцейські оточили місце. Жовта стрічка. Батьки плачуть. Діти тримаються ближче одне до одного. Світло миготить. Поліцейський-новачок розмовляє з ДІВЧИНКОЮ (8). 

ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ
Ти точно бачила, куди він пішов? 

ДІВЧИНКА
(тихо, ледь чутно)
Він... просто зник. Він сказав, що бачить... кольори. 

Поліцейський обертається, не розуміючи. Записує щось у блокнот. 

INT. ДІЛЬНИЦЯ — ЗАЛ ДЛЯ ДОПИТІВ — ПІЗНІЙ ВЕЧІР
Шум. Телефони дзвонять. Паніка. Усі перевтомлені. Один із сержантів відчиняє двері. З’являється СТАРИЙ ЧОЛОВІК, хромає на одну ногу, в темному пальто. Обличчя з суворими рисами, очі — як холодна сталь. Це він — колишній детектив ГРЕГОРІ ГУК, по прізвиську Гак. 

СЕРЖАНТ
(здивовано)
Капітан? Я думав, ви... 

ГАК
(перебиває, голос — хрипкий, впевнений)
Ви знову запізнились. 

ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ 2
Старий, це не ваша юрисдикція вже понад 30 років.. 

ГАК
(повільно, твердо)
А зниклі діти — не ваше хобі, сержанте.
Це не перший випадок. І не другий.
Це не просто втеча.
Це — мисливець. 

Мовчання. Його голос набуває присмаку ненависті й болю. 

ГАК
Я шукав його ще тоді, коли ви були школярами.
Він забирає тільки тих, хто бачить те, чого інші не бачать. 

Гак кидає на стіл стару папку з пожовклими фотографіями, статтями: «Зниклі безвісти. Без слідів. Без сліз.» 

INT. ОФІС ДІЛЬНИЦІ — НІЧ
Гак сидить наодинці. Перед ним стіна, обвішана вирізками з газет. На кожній — зникла дитина. На деяких — вирізаний силует, щоб не бачити обличчя. 

FADE OUT 

- 

СЦЕНА 4 — «Друга жертва» 

Місце: ліс, штаб пошуку, дільниця. Атмосфера: параноя, холод, підшкірний жах. Камера часто затримується на деталях, дрібницях, що створюють тривожний настрій. 

EXT. ЛІС — ПІЗНІЙ ВЕЧІР
Собаки гавкають. Світять ліхтарі. Люди прочісують ліс, називаючи ім’я. 

ПОШУКОВА ГРУПА
Алісо! Алісо! Якщо чуєш — відгукнись!
Поліцейський знаходить на землі старий Ляльковий бант. На ньому — маленька капелька крові. 

INT. ДІЛЬНИЦЯ — КІМНАТА РОЗСЛІДУВАНЬ — ТА САМА НІЧ
Кімната, обклеєна зниклими фото. На столі горить лише лампа. ГАК сидить разом із двома молодшими детективами: МАРК і СЕЛІНА. Вони розкладають старі папки. 

МАРК
(листає)
Ці файли — з 20-х. Ви хочете сказати, це все той самий? 

ГАК
(жорстко)
Я не хочу сказати. Я знаю. 

СЕЛІНА
Але як… як він може бути досі живий? Це десятки років. Невже це... 

ГАК
(перериває, холодно)
Це не він живий. Це історія жива.
Це... цикл. Він не викрадає випадкових.
Він вибирає дітей, які вміють бачити.
Тих, у кого уява ще не вмерла. 

Гак розгортає карту. Всі зникнення відмічені червоними крапками. Вони утворюють коло навколо… старого села. 

Пауза. Селіна зосереджено дивиться на фото хлопчика і дівчинки — обидва усміхнені, зниклі за останні 5 днів. 

СЕЛІНА
(тихо)
Якщо ми не знайдемо її найближчим часом… вона стане наступною в його грі? 

ГАК
(повільно)
Гра вже почалась.
Він не вбиває одразу.
Він дає їм солодкий сон.
А потім... тиша. 

EXT. СТАРЕ СЕЛО — ОПІВНОЧІ
Камера пливе темними вулицями, все занедбано. Чути дитячий шепіт. З вікна одного з будинків на мить видно дівчинку, яка стоїть біля старої шафи. Поряд — тінь. 

ДИТЯЧИЙ ГОЛОС 
Я вже не знаю, скільки тут часу...
Але тут краще, ніж вдома... 

FADE OUT 

- 

СЦЕНА 5 — «Фея» 

Місце: околиці міста, ніч. Атмосфера: гнилий реалізм, наркотична реальність, глухий тупик. 

EXT. ЗАНЕДБАНЕ МІСТО — НІЧ
КАМЕРА ПЛИВЕ через район, де вулиці, мов після війни. Стіни вкриті графіті. У вікнах — синє світло. Люди — тіні. Собака риється в смітті. Усе — в тріщинах. 

INT. ПІДВАЛ — ПРИТОН ДИЛЕРІВ
Смердить потом, металом і хімією. ДИЛЕР (близько 30, весь у татуюваннях) сидить на старому матраці, поряд — пакетики із блискучим пилом. 

Заходить ПІТЕР ПЕН — виглядає ще більш втомленим і брудним, ніж раніше. Очі запалі, руки трясуться. 

ПІТЕР ПЕН
(шепоче, майже благаючи)
У тебе є Фея?.. 

ДИЛЕР
(посміхається, суміш жалості й зневаги)
А ти, казкарю, знову за нею.
Ти знаєш, що вона тебе одного разу доб'є? 

ПІТЕР
(майже з мрією)
Вона — єдина, хто ще мене пам’ятає. 

Дилер кидає йому пакетик. Пітер дає гроші. 

ДИЛЕР
(зітхає)
Ти — дивний, брате. 

EXT. ВУЛИЦЯ — НІЧ
Пітер іде додому. Тримає «Фею» в руці, як священний артефакт. Він зупиняється, коли бачить стіну, обклеєну ОГОЛОШЕННЯМИ про зниклу дитину. 

Серед них — нова: АЛІСА С. — 9 РОКІВ. ЗНИКЛА 5 ДНІВ ТОМУ. 

Пітер дивиться на оголошення. Пауза.
А потім він... СМІЄТЬСЯ. Не голосно. Хрипко. Більше схоже на зламаний дихальний вибух. 

ПІТЕР ПЕН
(шепоче до себе, криво усміхаючись)
Знову я.
Хто ж іще? 

Він проводить пальцем по фото дівчинки — ніби благословляє. Потім йде далі, розчиняючись у ніч. 

INT. БУДИНОК ПІТЕРА — НІЧ
Пітер лежить на матраці, дивиться у стелю. В повітрі вже пливе блискучий пил — «Фея». Камера починає пливти, кольори змінюються. 

ПІТЕР ПЕН 
(тремтливим голосом, суміш болю і щастя)
НетЛандія чекає… Всі мої діти… Всі, хто хоче ніколи не дорослішати… 

Музика стає сюрреалістичною. Картинка розмивається. Його очі закриваються. 

СЮРРЕАЛІСТИЧНИЙ ПЕРЕХІД: «Фея» веде його в НетЛандію
На горизонті — дитячі фігури, що махають. Серед них — Аліса, яка повертається до Пітера. Її обличчя порожнє. Він усміхається. 

FADE TO BLACK 

- 

СЦЕНА 6 — «Зачіпка» 

Місце: дільниця → дорога → занедбана локація. Атмосфера: холодний ранок, підшкірна тривога. Все надто тихо. 

INT. ДІЛЬНИЦЯ — РАНОК
У кімнаті з доказами — тиша. ДЕТЕКТИВ ОЛЕКСІЙ (35), уважний, розумний, з холодною логікою. Він переглядає роздруківки, карти, звіти. Його погляд зупиняється на одному малюнку дитини, знайденому серед речей зниклого хлопчика. 

На малюнку — казковий ліс, схожий на карту. В центрі — дерево з дверима. Збоку — маленький напис: «там, де шумлять дзвіночки». 

ОЛЕКСІЙ
(шепоче)
Що це за місце… 

Він відкриває карту району. Поруч із селом, де колись зникла перша дитина, — є занедбаний ботанічний сад, колись з експозицією "Дзвінковий гай". 

Олексій дивиться на це. Його очі звужуються. 

EXT. ДОРОГА — ДЕНЬ
ОЛЕКСІЙ один у машині. Їде через ліс. Слухає старий диктофон — записи показів свідків. 

ГОЛОС ЗАПИСУ (ДИТИНА)
…а потім він сказав, що чує дзвіночки, і що там весело... 

Олексій вимикає диктофон. Зупиняє авто перед іржавими воротами — колишній ботанічний об'єкт, на табличці ледь читається: "Дзвінковий гай. Зачинено з 1897 року." 

EXT. ЗАНЕДБАНИЙ САД — ДЕНЬ
Олексій пробирається крізь зарослі. Дерева — мов мертві. Листя шурхотить. Все виглядає так, ніби час тут зупинився. 

Олексій просувається далі, поки не знаходить:
— стару дитячу іграшку, майже нову;
— пляшечку з підписом «Фея»;
— глибоку яму, прикриту дошками;
— і... клаптик рожевої тканини.
Він завмирає. Озирається. Повна тиша. 

ОЛЕКСІЙ
(шепоче)
Чорт... 

FADE OUT 

- 

СЦЕНА 7 — «Дзвін у двері» 

Місце: НетЛандія / хата Пітера в реальності. Атмосфера: сюрреалізм, фальшиве щастя, тривожна казка. 

СЮРРЕАЛІСТИЧНИЙ СВІТ — НЕТЛАНДІЯ
Поля, обсипані кольоровими квітами, сміх дітей. 

Сонце ніколи не заходить. 

ПІТЕР — знову хлопчик. Йому не більше 10. На голові стара пір’їна, як у дитячій казці. 

Він біжить полем разом з іншими дітьми — АЛІСА, ще кілька незнайомих облич. Вони сміються, обіймаються, перекидають повітряну кульку, яка світиться зсередини. 

АЛІСА
(усміхається, але очі її — ніби порожні)
Тут завжди добре. Правда? 

ПІТЕР
(весело)
Завжди! Ніколи не треба дорослішати! 

Камера кружляє. Їжа — кольорова, неприродно яскрава. Солодощі ростуть на деревах. Один із хлопчиків жує льодяника — у нього з рота крапає щось темне, як чорнило. 

ХЛОПЧИК
(з усмішкою, дивлячись на Пітера)
А пам’ятаєш, як нас звали… до того? 

Пітер завмирає. На мить небо тьмяніє.
Раптово — РІЗКИЙ СТУК У ДВЕРІ. Ніби ззовні іншого світу. 

НетЛандія тремтить. 

Усі діти завмирають. Обертаються до Пітера. 

Сміх вмирає. Солодощі починають танути. Їх очі — неспокійні. 

СТУК СИЛЬНІШАЄ
— НЕ зсередини сну. А з РЕАЛЬНОГО світу. 

INT. БУДИНОК ПІТЕРА — НІЧ
Пітер (тепер знову старий) викидається з ліжка, піт на лобі, дихання рване. 

Знову — СТУК У ДВЕРІ. 

Гучний. Залізний. Начебто вже не прохає, а вимагає. 

Пітер хитається, бере ніж, дивиться на нього... кладе назад. Іде повільно до дверей. 

Кожен крок — як у сні, але тепер усе різке, темне, реальне. 

КАМЕРА — позаду Пітера. Він тягнеться до замка. Пауза. Він замирає.
Натискає ручку… 

Кінець першого акту