Повернення

- Я знайду тебе!!! Обов’язково знайду!!! Я пообіцяв і виконаю свою обіцянку!!! Ти тільки дочекайся мене!!!!! – ці слова чула кожну ніч навесні, а зранку не могла згадати від кого вони були...

Час минав дуже швидко. Після того, як ми приїхали зі Львова, багато чого змінилось... кожен з нас жив своїм життям.

І от одного дня моє життя наче перевернулось з ніг на голову... кожен день проходив з відчуттям страху... щось мене турбувало... от тільки що???

На вихідні я залишилась одна вдома... сіла на підвіконня і дивилась на опале листя...

Що сталось? Що мене турбує?? Звідки ця тривога?? Не розумію...

Мої думки перервав сигнал мобільного телефону:

- Привіт! Впізнала? – пролунав знайомий голос. Це був Дмитро...

- Привіт... впізнала... що ти хотів?

- Та от хотів спитати як ти там??...... що в тебе з голосом???? Що сталося??? Кажи, не мовчи!!!

- Нічого не трапилось... нема настрою...

- Чого так?

- Слухай, в мене нема часу!! Якщо дзвонив у справах – кажи!!! А інакше я покладу слухавку...

- Добре... бувай!

О! згадав... краще б мене усі забули!!!!!!!

Через декілька хвилин я знов почула сигнал телефону:

- О! Знов він... – і я підняла слухавку. – Що ти хочеш?

- Та от я тут подумав... давай зустрінемось... ми ж не бачились з того часу як приїхали зі Львова... я скучив... за тобою скучив!!! Татка, давай зустрінемось??

- Вибач! Ні... я не можу... в мене справи... бувай!!!

Фуф.. чого він від мене хоче??? Не чіпала його ніби... чого він лізе?!

«Вона мене уникає... що я не так зробив? Все ж ніби нормально було... щось тут не те...» - думав Дмитро, слухаючи монотонні сигнали мобільного зв’язку...

А тим часом я зібралась пройтися по рідному місту. Погода була чудова… шелест опалого листя, тепло осіннього сонця, шум дороги та завивання теплого вітру повернуло мені відчуття спокою...

І я почала свою прогулянку: повз Пушкінський парк, парк КПІ, повз зоопарк, цирк... далі по бульвару  Шевченка... далі я вийшла на центральну вулицю і пішла в бік набережної...

Дорога була довгою, але я не відчувала втоми... ноги самі вели мене по рідним вулицям Києва...

Пройшовши достатньо велику відстань, я опинилась у Маріїнському парку... цей парк восени перетворювався на казкову місцину... передати словами ту красу практично не можливо... дійшовши до центру парку, я сіла на найближчу  лавку, дістала альбом та олівець, і почала втілювати ту красу на папері.......

- От так в тебе значить справ багато... не могла так і сказати??? – мої думки перервав голос Дмитра.

- Привіт, Дмитрику...

- Вітались вже... що малюєш?

Я подивилась на малюнок і побачила зовсім не просту картину: ніби малювати хотіла Маріїнський парк.... а виявилось, що малювала «Ніч у Стрийському парку»... і зверху напис: «Сон на двох...............»

- Згадала нашу прогулянку? – спитав він.

- Не нашу...... – пробурмотіла я...

Дмитро не почув і намагався перепитати, але я не відповіла...

Коли на Київ спускалась ніч я, зібравши всі свої речі, намагалась втекти від свого співрозмовника... і він це помітив...

- Ти мене уникаєш? – спитав Дмитро.

- З якого такого дива?

- Твоє ставлення до мене змінилось з того часу, як ми приїхали зі Львова...

- Ставлення не змінилось!!!! Ти як був другом так їм і залишився...

- Другом?! У Львові це не так виглядало...

- Слухай, Дмитро! У Львові було все не так – ти маєш рацію... але все, що там було, повинно залишатись там!!! Розумієш??

Дмитро опустив очі, так нічого не сказавши....

- А тепер, вибач!! Мені повертатись потрібно!!

- Давай я с тобою піду...

- Ні...

- Але ж...

- Ні! Чуєш, ні!!!

- Ну добре... бувай...

Виходячи з парку я зіштовхнулась з хлопцем. Усі мої малюнки розлетілися і впали під ноги.

- Оу... вибач! – тихо промовила я.

- Та нічого... все буває... – посміхаючись, відповів він. – Вам... кхе… тобі допомогти????

Я підняла очі на юнака і....

- Так... дякую!!!

І хлопчина допоміг мені зібрати малюнки. До його рук випадково потрапив малюнок Стрийського парку… він затамував подих і про щось задумався, пильно роздивляючись моє творіння.

- Ем… можна? – перервала я його думки, намагаючись забрати свій малюнок з його рук.