Сон на двох

- Перепрошую, Ваш квиток! – звернувся провідник, заходячи в купе.

- Так, будь ласка – і я протягнула квиток.

- Доброї Вам дороги! Якщо щось знадобиться – кличте! – і з цими словами він вийшов у коридор, зачиняючи двері.

Я почала влаштовуватись. Купе було на двох, чистеньке і досить затишне: вишневого кольору полиці були м’якими і спонукали до роздумів. Адже це моя перша самостійна подорож.

Поїзд повільно зрушив і почав поступово набирати швидкість, несучи мене на зустріч новим враження і мріям.

За вікном бринів спокійний, теплий, бузковий вечір.

Мої мрії перервали дитячі голоси, які лунали з коридору. Діти бігали і сміялися. Їм було весело, а в мене страшенно розболілась голова... ці крики почали дещо дратувати... але що поробиш – діти є діти! Водночас згадала, що зовсім недавно була такою ж галасливою та жвавою... інколи так хочеться повернутися до тих безтурботних днів дитинства... але досить мріяти... треба відпочити! Завтра важкий день...

З цими словами я почала готуватися до сну. У вагоні все стихло і на поїзд опустилась тиха літня ніч.

Молодий місяць – як його ще називають молодик – зазирав мені у віконце, освічуючи кущі та дерева, що пробігали повз. На небі почали яскраво мерехтіти зорі, навіюючи казкові сни..........

- Тетянко, Тетянко! Вставай, ми вже майже приїхали.....

Хто це... я ж була одна... провідник... звідки він знає моє ім’я... ми ж не знайомились...

З переляку я ще щільніше закрила очі...

В цей час двері в купе відчинились і приємний голос провідника сказав, що через двадцять хвилин ми прибуваємо.

Я з жахом відкрила очі, а переді мною стояв переляканий хлопець в офіційній формі, на якій було написано «Укрзалізниця». Крім нього більш нікого не було...

Невже це мені наснилось??? Доволі дивний сон...

- Доброго ранку! Вибачте, що налякав Вас, але за двадцять хвилин ми прибуваємо.

- Доброго ранку! Я бачу сама Вас налякала... спасибі, що розбудили!

Склавши валізу і приготувавшись до виходу, я з нетерпінням чекала зупинки поїзда, ледь стримуючи хвилювання. Вийшовши на перон, я опинилась в новому для себе світі.

Стояла одна на чужому пероні в очікуванні зустріти когось знайомого, але, на жаль, нікого не було.

Чого мені тут стояти... кого чекати... адже я тут нікого не знаю...

Мені в голову лізли різні думки та запитання, але що я могла зробити... Сівши на лавку і діставши карту міста, почала вибирати маршрут погулянки, чого ніяк не могла зробити, бо думала геть про інше: хто мене розбудив... хто це був... звідки він знав моє ім’я…

Пройшов деякий час і я змирилась з тим, що все це мені наснилось і нікого тоді в купе не було. А шкода, що то був лише сон...

Гаразд! Досить тут сидіти! Вийду з вокзалу, знайду готель, а там вже буду думати, що робити далі.

Виходячи з вокзалу я побачила плакат, де яскравими літерами було написано: «Ласкаво просимо у столицю західної України – місто Львів!».

Невже я справді тут! На обличчі моїм сяяла посмішка і яскраві емоції виривались на зовні.

Не кваплячись я пішла до готелю «Дніпро». Зовні готель виглядав як звичайна будівля. Але тільки зайшовши у середину перед тобою відкривався надзвичайний західноукраїнський дизайн.

Номер в мене був невеликий, але дуже затишний: ніжно-коричневі шпалери візуально збільшували розміри кімнати, ліжко було охайно застелене, темно-коричневі штори спокійно прикривали вікно, але варто їх відкрити і вийти на балкон, як перед тобою відкривався чудовий краєвид на все місто, і, навіть, на горизонті були ледь-ледь помітні Карпати.

Оселившись у готелі, я трошки відпочила і вирішила прогулятись нічним містом. Вийшовши я опинилась на центральній вулиці і переді мною відкрилась надзвичайна будівля – Львівський Оперний театр.

Велична споруда зачарувала мене своєю красою. Таких театрів в усьому світі ще лише два: у Празі та в Одесі.

Взагалі незвичайна архітектура Львова вразила мене і ті емоції, які я відчувала, неможливо було передати словами, бо ніколи такого не бачила.

Роздивившись детально Оперний театр, я пішла далі блукати по місту. Пройшовши доволі велику відстань, переді мною відкрився центральній вхід до Стрийського парку.

Цей парк один з стародавніх парків Європи. Він був створений багато сотень років тому.

Цей парк поєднує в собі надзвичайну природу та стародавню історичну архітектуру. Велика кількість алей, які ніби пронизують весь парк, були охайними та чистими. І всі вони вели до красивих озер, в кожному з яких живуть пара прекрасних птиць – пара лебедів. Коли я підійшла до одного з озер, до мене приплила пара білих лебедів...

Подейкують, що якщо до тебе припливуть лебеді, а особливо білі, то на тебе чекає гарна доля...

На місто потихеньку спускалась літня ніч. Я ніби перенеслась у зовсім інше місце... парк став виблискувати освітлювальними вогнями.