Пелюсткові крила

У далекому лісі жила маленька зелена гусінь на ім’я Зоя. Кожен раз, коли вона дивилася на таких гарних і яскравих метеликів, як вони легко і вишукано літають в сонячному промінні, Зоя починала нестримно їм заздрити. Вона була нетерпляча та дуже хотіла теж стати метеликом якомога швидше.

Проте дні йшли, а Зоя не перетворювалася на метелика.

Одного дня гусінь побачила пурпурову квітку, що розквітла серед галявини. Несподівана та геніальна ідея прийшла їй на думку. Вона вирішила зробити собі крильця з пелюсток. Зоя зірвала дві найбільші та найгарніші пелюсточки та пішла з ними до пана Павука.

“Пан Павук! Зроби мені ласку, - попросила вона. - Прив’яжи міцно ці дві пелюстки до моєї спини!”

“Вельми дивна забаганка, - відповів Павук. - Але чому б і не допомогти сусідці.”

Він гарненько прикрутив пелюстки до тіла гусіні за допомогою своєї павутини. Виглядало це дуже добре, майже як справжні крильця.

Зоя була дуже задоволена результатом. Від радості та нетерпіння її маленьке серце билося швидко-швидко. Вона так хотіла скоріше приєднатися до метеликів, що стрибнула з гілки дерева, на якій жив Пан Павук. Але чомусь полетіла не вгору, а вниз! Поки гусінь падала, то обірвала об шершаву кору крильця-пелюстки та боляче забила свої крихітні лапки.

Інші метелики побачили її падіння та почали з неї глузувати: "Гляньте на неї! Вона намагається літати з пелюстками! Це найсмішніше, що ми коли-небудь бачили!"

Від їхніх слів, Зої стало дуже соромно та сумною. Вона сховалася у кущі та почала плакати. Аж раптом до неї прийшов жук Сонечко. Він був мудрим і розумів, що трапилося. 

"Не сумуй, маленька гусінь, - заговорив він до Зої. - Ти повинна терпляче чекати і вірити у себе."

"Але я так хотіла вже зараз стати метеликом і злетіти високо-високо..." - схлипувала вона.

"Пам'ятай, кожна справа потребує час, - продовжував заспокоювати її жук. - Ти маєш свою власну красу та свій власний шлях. Терпляче чекай, і все обов'язково збудеться."

Зоя послухала його поради і вирішила докласти всіх зусиль, щоб прийняти себе такою, яка є. Вона загорнулася в кокон із розірваних пурпурових пелюсток і стала терпляче чекати. 

Ніч опустилася на ліс. Гусінь все чекала, чекала, та так і заснула у своїй схованці.

Та коли на наступний ранок Зоя прокинулася, то здивуванню її не було меж. За ніч вона змінилася, та нарешті стала прекрасним, можливо навіть найгарнішим, метеликом у всьому лісі!

Вона злетіла зі свого куща легко і граційно. Всі мешканці лісу спостерігали її чаручий політ і не могли відвести здивовані погляди від мерехтіння строкатих крилець.

Злітаючи все вище до неба, поруч із іншими метеликами, які один поперед одного вихваляли її красу та грацію, Зоя була щаслива. Вона нарешті зрозуміла, що головне - це терпляче чекати, і коли прийде час, то мрія обов'язково здійсниться.