Розділ VI

Всю цю шкільну науку доведеться опановувати бідоласі лише за місяць, в той час, як кожен з нас має на це чи то 9 років, чи 11. Але бажання довести батькові, що він чогось вартий більше за здоровий глузд. Ви ж всі знаєте, як важко перехворіти підлітковим максималізмом.

І ось вже клас, за цими дверима – Вона – його перше самостійне бажання. Якою вона буде? А які вони взагалі бувають? Адже на Північному полюсі звичайних дівчат не буває. Незвичайних істот, хоч греблю гати: і ельфи, і гноми, і олені з ведмедями. А от дівчат зроду-віку не було.

– Доброго дня, Антоніно Петрівно та діти. Дозвольте познайомити вас із новим учнем, це Миколка, він нещодавно переїхав до нашого селища. Я гадаю, що ви знайдете спільну мову. Сідай он біля Лілі,  – на одному подисі вимовила пані Крижинка й так же стрімко залишила аудиторію як і увійшла.

«Ну точно якась далека родичка Снігової Королеви», – подумалось Миколці, і потрібно зізнатись, він був дуже близько від правди – кровна сестра цієї морозної леді. Можливо це когось і може здивувати, та не учнів 7 класу, які давно підозрювали про її зв’язки на Північному полюсі.

Лілія виявилася зовсім не така, якої її уявляв хлопець. Поряд із ним сиділа тендітна дівчинка з блідим, майже прозорим обличчям, з великими сіро-блакитними очима та ледь хвилястим світло-русявим волоссям. Здавалось, варто лише дмухнути на неї і вона закружляє, мов сніжинка, й зникне десь за вікном.

«І що вона там побачила дивовижне за тим вікном? Агов, сніжинко, ось він я, син самого Святого Миколая, сиджу прямісінько біля тебе, прагну якнайскоріше виконати твоє найзаповітніше бажання».

Так, з манією величі в Миколки все добре. Та дівчинка, здавалось, цікавилася сірим небом значно більше, ніж новим сусідом по парті. Ні, не подумайте, що наша героїня пихата, просто вона ДУЖЕ сором’язлива. Але звідки ж Миколці знати про те, які бувають звичайні дівчата? Там, на Північному полюсі навіть книг немає, якщо ти їх сам не напишеш, не те, щоб живих дівчиськ. Тож Миколка вирішив, що даний суб’єкт спостереження надзвичайно пихатий, тому впевнився ще більше у думці, що читати листа не має потреби, він і так здогадувався, що там за бажання.

Пробачмо йому надмірну впертість та упередженість, шановне дівоче товариство, але все ж не посміхайтесь так зловісно, бо ви ж самі знаєте, наскільки ми буваємо непередбачуваними. Тож Миколко до бою! Доля сміливих любить. Але що це, чом же новий учень мов отетерів, і очі зловісно виблискують? Ну, звичайно, його вкрай обурило те, чого вчать дітей у цій школі. Суцільне невігластво! Якісь там боги, що верховодять чи буцім то верховодили колись світом, в цих пройдисвітів вони вірили, а в Діда Мороза, Святого Миколая з Валентином вони не вірять виявляється, їх буцімто вигадали самі, щоб дітям казочки розповідати. Та щоб вам! Я вам покажу! Я доведу, що я син отого вигаданого святого…

Саме такі зловісні думки ятрили душу Миколці, а Антоніна Петрівна навіть і не підозрювала, які хмари над нею скупчуються, от-от гримне, що аж шибки повилітають. Та раптом він відчув, як хтось несміливо смикає його за рукав:

 – Не засмучуйся так, вони не такі злі, то так для вигляду, перевірка для новеньких… – шепотіла його сусідка по парті.

«Неймовірно, вона його втішає, ще щось там бурмоче про те, які всі ці невігласи білі та пухнасті. Зрозуміло в чому труднощі, ця «місія» дещо несповна розуму, як можна бачити в цих чудовиськ щось добре та світле?» – такі невтішні думки фактично врятували вчительку від гніву великого та жахливого неіснуючого сина неіснуючого батька. Допоки Миколка ще не перейняв досвід свого татуся будьмо до нього милосердними й не будемо йому говорити, що й деякі люди здатні на диво, й не всі такі поверхневі та передбачувані, якими здаються на перший погляд. Адже він повинен дійти до такого висновку самотужки. В цьому й був грандіозний план його таточка, адже він знав, яким упертюхом буває його синочок, а немає кращого методу виховання аніж дати повну свободу дій та вчинків, які приведуть до потрібних висновків. А з такими фактами вже не посперечаєшся. Тільки не поспішайте слідувати цьому принципу, любі матусі та татусі, адже цей метод надзвичайно екстримальнотравмонебезпечноавантюрний.

Перший день в школі виявися бентежним та несподіваним. Так зазвичай і відбувається в школі вперше, всі ж пам’ятають як воно, коли твої очікування не виправдовуються й запитань виникає більше ніж відповідей. Тому й не дивно, що названий дідусь Устим знайшов свого онука спантеличеним та в глибокій задумі. Ось так дивно й минула перша вечеря Миколки, що намагався зрозуміти, який зв'язок має цей дідуган з його татом. А старий пройдисвіт у свою чергу розвідував стан справ свого підопічного. Так і сиділи два страшенні впертюхи, свердлячи поглядом один одного. Звісно ж Святий Миколай знав кому довіряти власне чадо. Розвідник завжди залишається розвідником, для нього зберегти таємницю старого друга – це справа честі. Навіть ціною власного життя, чи, що більше підходить до нашого випадку, спокою.

– Ви ж, діду Устиме, давно на світі живете, точно повинні знати, чого тим дівкам потрібно? Чого вони найбільше прагнуть? – нехотя запитав хлопець, ніби й зовсім йому відповідь не потрібна. Він, звісно, усілякої реакції чекав: й ігнорування, й сердитого бурчання, й навіть кількагодинної лекції на дану тему, але аж ніяк не почути скрипучий сміх цього вічно набурмосеного чолов’яги.

 – Лише сам творець цих бестій і може знати, що робиться в їніх головах, які таргани там правлять парадом нелогічності та емоційного феєрверку.