Глава 5

Віртен ле Рів'єн

День проминув наче повз мене. Я все ніяк не міг отямитися від сну і відкриттів, які він мені приніс. Це що, мені справді подобається Бет? Не як подруга чи напарниця, а як дівчина? Я ж сприймав її мало не так само, як Тесар, як суміш сестри та подруги. А тепер що? Я ніяк не міг збагнути, як же мені тепер ставитися до Бет, особливо з огляду на наш шлюб.

Нездатний осягнути реальність та своє до неї ставлення, я прийшов увечері в бібліотеку для відбування нашого спільного покарання. Хлопці вже продумали й обговорили, хто буде лише для виду відпрацьовувати покарання, а хто шукатиме інформацію щодо раси Бет. Чекаючи на мене, вони тихо перемовлялися в кутку.

Підійшовши до них, я дізнався, що буду відпрацьовувати покарання ректора суто для видимості, бо хлопці помітили, що весь день я літав у хмарах. Я кивнув, бо подумки був згоден з їхніми аргументами.

Так само повз мене пройшло і вечірнє відпрацювання, до тями я прийшов тільки перед сном. До мене зайшов Тесар, здається, у нього виникли якісь проблеми зі взуттям, і він попросив позичити щось із мого запасу, бо розмір ноги в нас один і той самий. Я кивнув у бік шафи, і засинаючи на ходу попрямував до ліжка і випростався на ньому. Поки Тес шукав у шафі взуття, я заплющив очі, і майже поринув у сон, як почув:

— Вірт, чия це куртка? На твою не схожа.

Моментально виринувши з напівсонного стану, я придивився до куртки в руках у Теса. Дійсно, не моя куртка, але щось знайоме в ній було. Чим довше я її розглядав, тим більше думок з цього приводу роїлося в моїй голові. Я дедалі більше похмурнів, намагаючись згадати, де або на кому я раніше її бачив. Поки я її роздивлявся, Тес принюхався, намагаючись за запахом визначити власника. Він теж, мабуть, намагався згадати, але вже чий саме запах був на куртці. Нарешті, ми майже одночасно вигукнули:

— Бет, — вимовив я.

— Безумовно запах Бет, — підсумував Тесар.

Ми не одразу усвідомили, що це означає, все ще подумки повертаючись до подій цього дня. Але коли нарешті зрозуміли:

— Як куртка Бет опинилася у твоїй шафі?! — насів на мене із запитаннями Тес. — І чому ти не пам'ятав цього? Ти усвідомлюєш, що якби ти раніше сказав, що куртка Бет у тебе, ми б не змарнували цілий день?! Ми б активували заклинання пошуку ще вчора. А так, через твою забудькуватість Бет може загрожувати небезпека саме зараз, а ми далеко від неї та не можемо допомогти їй.

Закінчивши із звинуваченнями, Тес кинувся на мене з кулаками, але я не розгубився і відбивав його випади своїми, за змоги блокуючи їх. Через кілька хвилин мені все це набридло. Замість того щоб зайнятися пошуками Бет і справді їй допомогти, ми гамселимо один одного, як хлопчаки. Тому провівши серію контрударів, я заблокував рухи Теса та висловив йому все, що я думаю про нашу бійку:

— Довго ми будемо гаяти час?! Поки ми тут б'ємося, Бет справді може загрожувати небезпека. Краще якнайшвидше розпочати її пошуки.

Після моїх слів Тес кілька секунд важко дихав, оговтуючись від сутички, але потім все ж таки кивнув, визнаючи мою правоту. Я відступив від нього, попрямувавши до дверей, де й почув:

— Ми не закінчили. Після того як ми знайдемо Бет, і вона буде в безпеці, ми продовжимо.

На мить повернувшись до нього, я сказав:

— Згоден.

Після цього я вийшов та попрямував до Антуана. Хоч його кімнату і закривав магічний щит від сторонніх, але Антуан налаштував нам безперешкодний допуск до нього.

Я влетів у кімнату Антуана, поспішаючи поділитися з ним нашим відкриттям, але він вже спав. Витративши деякий час на те, щоб розбудити друга і все йому пояснити, я нарешті дочекався бажаної реакції. Його очі радісно блиснули — він вже смакував майбутні пошуки.

Звичайно, ми не могли залишити Крамдека осторонь. Тож Антуан відправив йому магічного вісника, який мав у разі потреби розбудити та привести його до моєї кімнати, залишивши йому певний час на збори. Ми з Антуаном вирішили, що активувати заклинання він буде в мене.

***

Віртен ле Рів'єн

Отже, всі зібралися у мене, і навіть підготувалися до тривалої подорожі, якщо це буде потрібно. Ще до того, як Крам з'явився в кімнаті, Тесар встиг навідатися до кількох знайомих. За його словами, він попросив їх, щоб вони прикрили нашу відсутність, якщо пошуки затягнуться. Перш ніж активувати заклинання, Антуан роздав нам усім амулети непомітності. Завдяки ним, якщо нам хтось зустрінеться, то на нас просто не звернуть уваги. Ніхто не хотів, щоб нас знову спіймали, тим паче стражі, або якісь розбійники. Тож кожен активував свій амулет.

І ось, Антуан вимовив заклинання пошуку за річчю. Тієї ж миті від куртки простяглася не надто помітна в темряві синя нитка. Як я припускаю, вона мала привести нас до Бет. Не затримуючись ні миті, кожен із нас схопив свій рюкзак, підготовлений заздалегідь, і вирушив у напрямку, вказаному ниткою. Попереду йшов Антуан із курткою Бет, за ним — я, потім Крам. Замикав нашу групу Тесар.

Ми вибралися з Академії і йшли різними вуличками, іноді оминаючи будинки, хоч нитка нерідко проходила крізь споруди на кшталт ратуші чи адвокатської контори. Як Антуан сказав, не обов'язково точно йти за ниткою, загальний напрямок він визначив, і вів нас до мети. Через годину ми опинилися там, куди нас привела нитка — біля входу в якесь напівпідвальне приміщення. Але ось Антуан застиг перед входом до нього, і нам сказав зупинитися. Деякий час ми стояли не рухаючись, чекаючи пояснень від Антуана. Нарешті він закінчив, повідомивши, що прокладав прохід у магічному захисті, і ми потрапили всередину приміщення.