Глава 1

Віртен ле Рів'єн

— Куратор, я подавав Вам прохання на дозвіл проведення шлюбної церемонії. Ви його вже розглянули? — я неохоче почав непросту розмову.

— Так, Віртен, я змушений відхилити твоє прохання.

Несподівана відповідь куратора мене трохи спантеличила, але я продовжив:

— Чому? Я, звісно, не особливо хочу одружуватися, але батьки не залишають мені вибору. Оскільки я спадкоємець Глави Клану ле Рів'єн, вони наполягають, щоб я забезпечив їх онуками, попередньо пройшовши шлюбну церемонію. Але без Вашого дозволу одружитися до випуску я не зможу, — спробував я пояснити свою ситуацію.

— Я відхилив твоє прохання, бо мій студент не може бути двоєженцем. Після випуску роби що хочеш. А до нього не насмілюйся паплюжити мою репутацію як твого куратора своїми діями.

Його відповідь внесла ще більше сум'яття в мою голову. Я вже не знав, що й думати, тому поставив запитання, яке мене найбільше хвилювало:

— Але як я можу бути двоєженцем, якщо я ще не був одружений?

— А ось про це запитайте себе самі, курсант Віртен, — відрізав куратор, перейшовши на офіційний тон, але потім, усе ж дещо пом'якшившись, пояснив: — Коли ти мені подав прохання, я одразу вирушив до храму, і в Книзі Всіх Клятв і Обрядів я знайшов запис про твій сімейний стан. Тож наразі ти вже одружений. Якщо не віриш моїм словам, сходи в храм і сам перевір. Але я не маю звички брехати своїм студентам, тим більше з таких важливих питань.

Практично нічого не з'ясувавши, я все ж таки подякував куратору:

— Дякую, кураторе, я обміркую цю інформацію.

— Всього найкращого, Віртен. Я тебе не затримую.

Після цього я залишив кабінет куратора, а потім і Академію. Цю розмову я прокручував знову і знову у своїй голові, намагаючись усвідомити те, що сказав мені куратор, і не розуміючи, як усе могло так статися. Як я можу бути одруженим? Для цього я щонайменше мав пройти обряд у храмі, перед цим отримавши офіційний дозвіл від свого куратора. На час навчання в Академії студент переходив під її юрисдикцію, і жодні рішення, що стосуються його життя, не могли ухвалюватися ніким, крім кураторів з Академії. Зокрема й рішення про шлюб. Ні батьки, ні опікуни не могли наполягти на здійсненні шлюбної церемонії, якщо куратор не дав офіційного дозволу на її проведення.

До цього я жодних прохань куратору не подавав, усі три роки навчання справлявся самотужки. Звісно, мене підтримували друзі та приятелі, набуті тут. А до Академії я був занадто молодий для шлюбу, тому мене до нього не схиляли. Тож мені незрозуміло, яким чином я опинився одруженим. Ба більше, як я сам цього міг не знати? Припустити ж, що куратор збрехав, я не міг, по-перше, йому це не потрібно, по-друге, як перевертень, я бачу, коли мені брешуть.

Таким чином, у стані глибокої замисленості я брів кудись, не звертаючи уваги на навколишню дійсність. І тільки ступивши на верхню сходинку Центрального храму, я більш-менш прийшов до тями, озирнувся та усвідомив, де перебуваю.

Зайшовши всередину храму, я вирішив розшукати Верховного Жерця, який завідував Книгою Всіх Клятв і Обрядів. Оскільки це столичний храм, він виявився величезним, і я деякий час поблукав його коридорами, намагаючись знайти Верховного Жерця. Зрештою, вже майже зневірившись у тому, що зможу знайти його самостійно, я вийшов до просторого залу на перетині кількох коридорів. Там перебувала група людей у рясах. Не особливо розуміючись на рангах храмовників, оскільки до цього я з ними взагалі справ не мав, проте я здогадався за їхнім різним вбранням, що не всі з них рівні за статусом. Вони вели про щось жваву суперечку, не помічаючи нічого навколо. До мене не долітало жодного слова, я стояв занадто далеко від них, і навіть мій посилений слух перевертня не міг мені допомогти щось розрізнити.

Все ж таки зважившись перервати їх, щоб з'ясувати, де мені знайти Верховного Жерця, я попрямував до них.

Майже дійшовши до них, не звертаючих жодної уваги на мене, я почув уривок їхньої розмови:

— Як цей шлюб міг відбутися без обряду в Храмі? У кожному із записів Книги вказано місце проведення обряду або проголошення клятви, а також дата, коли будь-яку з дій було здійснено. Але в цьому записі немає сенсу, там вказано тільки два імені, і те, що їх пов'язують шлюбні узи.

— Можливо, цей шлюб відбувся в якомусь провінційному храмі.

— Я чув від Наближених, що в жодному Храмі його не проводили, а їхнім словам можна вірити, самі знаєте, якими шляхами вони видобувають інформацію.

— Але чому немає запису про місце та дату проведення обряду? Книга магічна, щойно хтось складає клятву чи проводить обряд, у ній одразу ж з'являється запис.

Мені стало зрозуміло, що справа, за якою я прийшов, відома вже всім у Центральному, і в багатьох інших храмах. І все ж я повинен розплутати всю цю загадкову історію до кінця, моя натура перевертня вимагає цього. Ми просто обожнюємо розгадувати всілякі таємниці і загадки, недарма ж більшість із нас стають розвідниками, шпигунами та воїнами.

Тож, підійшовши до храмовників впритул, я вимовив:

— Вибачте, що перебиваю. Не підкажете, де мені знайти Верховного Жерця?

— А хто Ви і з якого питання? — поставив мені зустрічне запитання один із цієї компанії.