18.Лі Джону

Я все ще шокований тим, що відбувається.  Навіщо мій тато сюди приїжджав?  Не разу не дзвонив мені після того, як я переїхав, а зараз заявився.  Тепер через нього постраждав Мін Дже.

 В голові спливають події ночі коли Мін Дже напився і прийшов до мене в кімнату, здається, це був другий день після розмови в лісі.  Я тоді тільки прийшов з прогулянки і застав його сидячим на підлозі у моїй кімнаті.  Біля нього було кілька пляшок з-під рисового вина.  Як тільки я зайшов у кімнату і підійшов до нього, він схопив мене за руку.  Він почав говорити про те, що не зможе себе пробачити за те, що зробив зі мною.  І постійно повторював про свої почуття.  Може, сам Мін Дже ще не знає про них, але його підсвідомість вже в курсі.  Навіть якщо я почув щось схоже на визнання від п'яного Мін Дже.  Щоб прийняти їх і відповісти я хочу почути про це від нього, коли він у собі.

 Приходжу до кімнати з аптечкою, Мін Дже вже прибрав уламки.  І сидів на підлозі біля ліжка.

 - Давай, я подивлюся на рани, - підходячи до нього сказав я.

 - Спочатку потрібно, залікувати твою руку, - запротестував Мін Дже вихоплюючи в мене аптечку.

 - Господи, я сказав спочатку ти потім я.  У мене просто подряпина, а тобі краще б поїхати до лікарні.

 Я сів на підлогу поруч із ним і відкрив аптечку.

 - Знімай футболку, - наказуючи сказав я.

 - Слухаю і підкоряюся, - сміючись відповів Мін Дже, - Ти став таким сміливим.  Впевнений, що впораєшся побачивши мене без футболки.

 Щоки почервоніли.  Чому тут так жарко?

 - Ти ще маєш сили думати про таке?  Просто знімай чи я повезу тебе до лікарні.

 - Звичайно звичайно

 Мін Дже зняв футболку і я відразу побачив накачені м'язи живота, ніби з картинки.  Я відвів погляд та махнув рукою показуючи щоб він повернувся.  Мін Дже повернувся до мене спиною.  Боже, це виглядає гірше ніж я уявляв.  Рани від уламків були по всій спині.  А в деяких ще лишилися шматки скла.  Мін Дже мовчки сидів доки я намагався обробити порізи.  Бути лікарем точно не моє, думаю ще довго перед моїми очима стоятиме картина цих ран.  Нарешті я закінчив.

 - Начебто все, - сказав я Мін Дже.

 Він одразу повернувся назад до мене і схопив мою руку.

- Тепер, я займуся твоєю рукою.

 Довелося втриматися, щоб знову не почати кричати на нього.

 - Тільки спочатку одягни футболку.

 - Що за збентеження?

 Мін Дже посміхаючись підвівся і пішов у свою кімнату.  Як можна посміхатися, це ж напевно страшенно боляче.  Коли він повернувся, я запитав:

 - Тобі що зовсім не боляче?

 - Боляче, але треба зберігати образ сильного хлопця, - посміхаючись і беручи мою руку, відповів Мін Дже.

 Поки він обробляв мою рану, я спостерігав за ним.  Він так зосереджено це робив.  Начебто це не просто подряпина, а ціла операція.  У нього такі дивні очі, коли він сердиться вони темніють, а коли він щасливий вони ніби освітлюються світлом.  Коли він усміхається його ікла не здаються чимось дивним і страшним, вони ніби його родзинка.  Роблять його ще особливішим.  Поки я розглядав його не помітив, що він уже закінчив.

 - Гей, Джону?  Я вже все зробив, - махаючи рукою перед моїм обличчям каже Мін Дже, - Що не можеш намилуватися на мене?

 - Чому ти не можеш визнати те, що я тобі подобаюся? - Тихо запитав я розглядаючи руку заклеєну пластиром.

 Мін Дже завмер на секунду, і трохи відсторонився.  Коли він зібрався з думками, то подивився на мене.

 -Тому що я не вартий тебе.  Я не маю права відчувати щось.

 - Скажи це.  Ти можеш просто щиро сказати про свої почуття.

 Я дивлюся Мін Дже прямо в очі.  Я так хочу це почути, я не знаю, чи зможе це все змінити, але мені байдуже.

 - Ти мені подобаєшся, ти правда мені дуже сильно подобаєшся, - не відводячи погляду, швидко сказав Мін Дже.

Хоч я вже й знав відповідь серце завмирає, а потім починає битися як божевільне.  Не думаючи нема про що я швидко наближаюся і цілую його.  Ніжно торкаюсь своїми губами його.  Усуваюсь і дивлюся на Мін Дже.

 - Ти впевнений? - Запитує він.

 Киваю головою.  Не знаю, до чого це приведе, але зараз я впевнений у тому, що хочу цього.

 Мін Дже повільно і ласкаво цілує мене.  Це не схоже на перший раз.  Зараз він ніжний начебто боїться зробити щось не так.  Здається, що поцілунок триває цілу вічність, він розгоряється стаючи більш пристрасним і затихає, переходячи в повільний і солодкий.  Коли нам обом бракує дихання, ми усуваємося.  Мін Дже обіймає мене притискаючи до себе.  Піднімаю голову, щоб подивитися на нього.  Зараз він виглядає особливо красивим.  Його очі світяться якимось невідомим світлом.  Волосся спадає на лоб, так хочеться доторкнутися до нього.

 - Можна? - Запитую я простягаючи руку.

 - Звичайно,-відповідає Мін Дже цілуючи мене в лоба.

 Запускаю руку в його волосся, воно таке м'яке.  Мені завжди здавалося, що воно жорстке або колюче як голки.  Ніколи не чіпав такого м'якого волосся.  Не можна стримати посмішку, думаючи про це.

 - Чому посміхаєшся? - Запитує він ще міцніше обіймаючи мене.

 - Просто...

 - Не хочеш відповідати? - Мін Дже сміється і починає цілувати моє обличчя.

 Губи торкаються лоба, щок, переходять до шиї. Мін Дже цілує мою шию, доходячи до ключиць.

 Хто ж знав, що це так приємно.

 Він повертається до моїх губ.  Я відповідаю на поцілунок, але потім повільно усуваюсь, залишаючи сантиметр між нашими губами.

 - Ти теж мені подобаєшся, - шепочу йому в губи і притягуючи ближче для продовження поцілунку.

 Він цілує з усією пристрастю проникаючи язиком усередину.  Дихання перехоплює, відповідаю та наші язики переплітаються.  Хочу щоб час зупинився і це тривало безкінечно.

 Коли повітря закінчується, ми відриваємося один від одного.  Здається, що вся втома, яка пішла в пориві пристрасті, повернулася.  Очі злипаються. Мін Дже кладе мене на ліжко, обіймаючи ззаду.  Я швидко засинаю в теплоті його обіймів.