15.Лі Джону

Не пам'ятаю, як знайшов дорогу до будинку, все було як у тумані після того, що зробив Мін Дже.  Я тихо зайшов до будинку, щоб не зустрітися з ним.  І одразу ліг спати, заснути я звичайно не зміг і пролежав так до ранку.  Навіщо він мене поцілував?  Що я відчув у цей момент?  Коли я згадую про це серце починає шалено колотиться.  Але як я міг відчути щось до Мін Дже?  До людини якої я ненавиджу.

 Що робити далі?  Може просто втекти?  Не хочу зустрічається з Мін Дже.  Кращий варіант просто уникати його пару днів, що залишилися, а потім виїхати.  Але зараз мені терміново треба до туалету.  Я тихо дійшов до дверей і відчинивши її визирнув назовні, на кухні нікого немає.  Навшпиньках я дійшов до ванної і швидко забіг всередину.  Швидко зробивши всі справи, я тихо вийшов з неї і пішов до виходу.  Може, він уже пішов?  Я визирнув, на ганок і нікого не побачивши пішов у бік моря.  Але схоже орієнтація в мене нульова.  Ідучи дорогою, я все ближче відходжу від деревні і заходжу в ліс.  Що за дивовижна природа, в один бік підеш там море в інший ліс.  Мене не сильно хвилювало куди я йду, повністю занурившись у свої думки, я все далі забирався в якісь хащі.  Я чомусь почав думати про свого батька, який вчив мене бути холоднокровним і нічого не відчувати.  Я ненавиджу все, що з ним пов'язане і кожне сказане їм слово.  Він не виносив будь-який прояв емоцій чи то радість чи смуток, караючи мене раз за разом коли бачив емоції на моєму обличчі.  Він казав, що вони псують людей і змушують їх бути слабкими.

Посмішка нікого не зробить щасливим, ти маєш мислити здраво і не піддаватися іншим людям, навіть якщо вони добре до тебе відносяться.  Це все обман, вони посміхаються тобі, щоб ти їм підкорився.

Стільки років минуло, а ці слова, здається, назавжди застрягли в голові.  Як після цього можна вірити в себе і знати, що відчувають інші по відношенню до тебе.  Неусвідомлено я зрозумів, що хотів, щоб почуття Мін Дже були справжніми, але як можна вірити йому?

 Я зачепився ногою за камінь і мало не впав, ледве встоявши на ногах, я перестав думати і озирнувся.  Мені здається, що потрібно терміново йти назад, але схоже вже пізно я не пам'ятаю, звідки прийшов.  Я точно не з тих людей, які люблять возз'єднатися з природою, всюди одні дерева і щось постійно повзає під ногами.  Не знаю коли я повернув з стежки, зараз навіть не можу сказати з якого боку приблизно я прийшов.  Іду все далі і бачу просвіт між деревами, може, це вихід?  Але ні, підходжу ближче, що це озеро посеред лісу?  Бачу невелике озеро оточене з усіх боків деревами.  Я не фанат лісової природи, але це виглядало красиво та незвичайно, на поверхні води відбивалося небо та верхівки дерев.  Залюбувавшись я навіть не помітив, що біля краю води сидить людина.

  Це ж не Мін Дже?  Людина обертається, і я ховаюсь за деревом.  Це він.  Навіть з відстані, я точно знав, що це він. Чому?  Чому навіть заблукавши в лісі я маю його зустріти?  Стоячи за деревом я намагаюся відновити дихання яке завмерло як тільки я побачив його і перестати слухати стукіт свого серця.

 - Джону, виходь я тебе бачив, - почув я голос наближавшогося Мін Дже.

 Мені нічого не залишається як вийти.  Мовчки підходжу до нього.  Відчуваю себе ніби мене спіймали за чимось непристойним і мені це не подобається.

 - Як ти тут опинився?  - запитує він.

 – Я й сам не знаю.  Просто йшов думав, що прийду до моря, а опинився тут.  Я піду.

  Я збирався відразу піти тому, що був зовсім не готовий так скоро спілкуватися з Мін Дже.

 - Ти не знайдеш дороги сам.  Просто залишайся тут, потім я виведу тебе, - сказав він сідаючи на траву.

 Як не сумно, але Мін Дже правий я не знайду дорогу назад.  І мені нічого не залишається, як залишитися тут.  Чому я такий ідіот?  І що тепер робити просто мовчати?  Сідаю поряд і дивлюся на озеро.  Стояла тиша і я зосереджено думав чи треба щось сказати, але Мін Дже несподівано порушив її запитавши:

 - Ти зможеш колись мене пробачити.

 Він не дивився на мене, а спостерігав за водою.  Мені було простіше подумати над відповіддю без його пильного погляду, але я хотів, щоб він подивився на мене.  Я хочу зрозуміти наскільки для нього важливо те, що я відповім.

 - Чому так раптово питаєш?

 - Просто дай відповідь.

 - Ні чи може так.  Я не знаю.  Я швидко забуваю все погане.  Але щоб забути все погане, пов'язане з тобою знадобиться більше часу.

Зараз це питання для мене дуже складне.  Я почав щось відчувати до Mін Дже та не можу прийняти той факт що мені подобається людина що погано поводилася зі мною.  Мін Дже нічого не говорив і ми просто мовчали.

 - Чому ти вчора поцілував мене?  - Раптом навіть для самого себе запитав я.

 Він повернувся до мене і завмер.  Декілька секунд він мовчав, а потім відповів.

 - Це був раптовий порив, я не знаю, що відчуваю до тебе.  Але це не може бути кохання, ні.  Просто я заплутався ось і все.  Може через співчуття.

 - Значить, тобі просто наплювати на мене.  За хотів поцілував, захотів сказав що це все через те, що ти мене шкодуєш, - вигукнув я, - Ти хочеш зміниться, але при цьому думаєш тільки про себе.  А про мене ти подумав?

 – Я теж не хотів цього робити.  Ти просто крутився постійно поруч збиваючи мене з пантелику.  Думаєш я хотів цього? - почав кричати на мене Мін Дже.

 Його обличчя було злим, але не таким, як завжди в його очах був біль і смуток.

 - То це я у всьому винен.  Тобі можна робити зі мною все, що тобі хочеться, а винен я?  Можеш бити мене, душити, загрожувати і думаєш, що все буде добре?

 Після моїх слів Мін Дже замовк.  Відчув себе винним чи що?  Після того як я виговорився мені полегшало.  Важко визнавати, але здається, що тепер мені простіше пробачити його.  Я знаю, що це не нормально, але це мої почуття і я нічого не можу вдіяти.

 - Просто виведи мене звідси, - тихо сказав я.

 -Добре

 Мін Дже більше нічого не сказав і почав йти, я пішов за ним.  Ніхто з нас нічого не казав усю дорогу.  Незручності не було, кожен таїв злість на іншого і старанно намагався її притупити.  Здається, дорога не зайняла і десяти хвилин, коли ми вже підійшли до будинку, я зупинився.