10.Лі Джону

Сьогодні мені так погано, після інциденту з ножем, всі сили наче покинули мене.  Я взяв вихідний у магазині і просто вирішив відіспатися вдома.  Може, тепер мені не доведеться переїжджати? Мін Дже став якимось дивним і я не можу зрозуміти, що він задумав.  Це гра?  Або йому просто все набридло.

 Прийшовши додому я відразу заснув хоча було дві години дня.  Я міцно спав і на подив мені нічого не снилося.  Затятий стукіт у двері розбудив мене, я різко підскочив намагаючись зрозуміти що відбувається в кімнаті було дуже темно.  Подивившись на настільний годинник я побачив що вже о пів на дванадцяту ночі.  Стук в двері не припинявся, а здається ставав ще голоснішим.

 Відчиняю двері та бачу Мін Дже.  Він ледве стоїть на ногах, схоже багато випив.  Відчувши запах алкоголю, я відразу зрозумів, що він напився.  Він був одягнений у туж одежу в якій я бачив його з ранку і був вкрай пошарпаним.

- Чого встав у проході?  Дай пройти ... - закричав Мін Дже відштовхуючи мене і заходячи до кімнати.

 - Мін Дже?  Ти помилився дверима.  Тут я живу, просто йди додому. Що взагалі трапилося? - кажу я намагаючись зрозуміти що відбувається.

 Мої слова ніяк не вплинули на Мін Дже і він увалився на підлогу біля мого ліжка і продовжуючи кричати:

 -Це все через нього.

 Боже, як тепер його вигнати звідси?  Зачиняю двері, щоб не турбувати сусідів.

 Насичений запах алкоголю здається вже встиг просочити всю кімнату.  Я морщусь, але намагаюся не звертати на це увагу і спочатку розібратися із ситуацією.

 - Давай тихіше, ніч же.  Що сталося? - Запитую я сідаючи на ліжко.

 - Ти також так думаєш?  Думаєш, це я їх убив?  Я винен? - каже Мін Дже повертаючи до мене свій помутнілий погляд.

 – Про що ти взагалі?  Хто тобі це сказав?  І кого ти вбив?

 Я нічого не розумію.  Мін Дже виглядає не як завжди, від тієї самовпевненості не залишилося й сліду.

 – Сьогодні я зустрічався зі своїм дядьком.  І знаєш, що він сказав?  Що я вбив своїх батьків.  Що вони вирішили зробити це через мене.

 Говорячи це Мін Дже, дістає пляшку з пакета, з яким прийшов.  Я трохи здивувався, почувши ці слова, щирість не була властивою йому якістю.  Завжди було важко зрозуміти каже він правду чи ні, але зараз я був впевнений, що він не брехав.  Я міркував над тим, що сказав Мін Дже, поки його голос не відвернув мене.

- Хочеш випити зі мною?

 - Ні, не хочу, і ти пити не будеш.

 Вириваю у нього пляшку і встаю, щоб віднести її подалі, Мін Дже намагається встати за мною, але падає.

 Навіщо було так напиватися?  Він взагалі не схожий на людину яку хвилюють чужі слова, але схоже , що сказав йому дядько було занадто навіть для нього.

 Мін Дже встає, доходить до ліжка і падає на нього.  Чудово, мене вигнали зі свого ліжка.  Спатиму на підлозі.

 - Ти теж думаєш, що мені краще померти? - знову починає кричати він.

 - Просто перестань кричати, гаразд?

 Підходжу до нього і сідаю поряд.  Не думаю, що зараз важливо, що я думаю.  Треба просто його заспокоїти щоб він більше не кричав.

 - Я так не думаю, правда ти не мусиш померти.  І ти не винен у тому, що трапилося з твоїми батьками.

 Я дивлюся на нього, в його п'яному погляді важко щось розрізнити, але мені здалося, що йому стало легше після моїх слів.

 - Правда? - Запитує Мін Дже підводячи на мене голову.

 -Так.

 Насправді, я так і думаю.  Як би я не ненавидів його я знаю що він не винний.  Його батьки самі вирішили це зробити.  І він не повинен за це відповідати.

 - Тобі вже краще?  Може підеш до себе? - запитую я і дивлюся на Мін Дже.

 Але вже пізно, схоже, він міцно спить.  Як він міг заснути на моєму ліжку?