9.Кім Мін Дже

 Господи, він що заснув.  Дивлюся на Джону голова якого здавалася ось-ось впаде.  Він не помер?  Підсуваюсь до нього, щоб перевірити дихання.  Несподівано голова Джону падає мені прямо на плече.  Його м'яке волосся доторкається моєї щоки. Лі Джону?  Чому ти постійно робиш щось дивне?  Відсуваюсь і кладу його на ковдри.  Вкрою його, а то ще від холоду замерзне.  Перед тим як накрити його я несвідомо завмираю на секунду.  Його обличчя здається таким спокійним і умиротвореним, коли він спить.  Швидко накидаю ковдру та відсуваюся.  Цей хлопчик постійно змушує мене порушувати правила, що мені, ой як не подобається.

 Не знаю скільки пройшло часу, схоже, я задрімав.  До складу зайшов охоронець.  Нарешті можна піти звідси.  Півгодини я витратив, щоб пояснити охоронцеві, що я тут забув. Джону він не помітив.  Після того як він пішов я вирішив не будити Джону, нехай залишиться тут, я вже зовсім наситився його присутністю і не маю наміру знову відповідати на його дивні, настирливі запитання.  Я вийшов зі складу і мало не забув, що двері потрібно залишити відчинені.

                                 ***

Вранці прийшовши до школи, я одразу побачив Лі Джону, він розпатланий йшов коридором.  Здається, він так і не прокинувся і проспав на складі до самого ранку.  Підходжу до нього і хапаю за руку, він піднімає на мене здивовані, але ще заспані очі.

 - Кім Мін Дже?

 Заспаний погляд змінюється переляком, що мене зовсім не хвилює.

 - Ходімо за мною, - кажу я і тягну його коридором.

 - Почекай, почекай мені спочатку потрібно в туалет.  Куди ми йдемо? - намагаючись вирватися і зупиниться каже Джону.

 - Потім сходиш.  Вчитель хоче поговорити із нами.

 Як тільки я прийшов вранці до школи вчитель почав допитувати мене, де ми були з Джону вчора на останньому уроці.  Я не хотів говорити, що було насправді, та й я хочу дещо перевірити пов'язане з Джону, думаю буде весело.

 -Гей, от і наші прогульники, з'явилися, - починає вчитель як тільки я відчинив двері класу, - Де ви вчора були? - запитує він, - у покарання за прогул будете вдвох мити спортзал замість уроків.

 - Але ж ми не винні що застрягли на складі, - починає говорити Джону, але я його перебиваю.

 - Добре, учитель ми все зробимо.  Ходімо.

 – Нооо.  Це якось несправедливо…

 Джону намагається договорити, але я виштовхую його з класу.  Він зупиняється і піднімає на мене свої великі очі, він виглядає розлюченим що зовсім не поєднується з його невинним обличчям.

 -Кім Мін Дже!  Чому ти не сказав, що ми там застрягли?  Тепер ми маємо мити спортзал.

 - Так, кого хвилює правда.  Просто підемо і зробимо те, що нам сказали.  Що?  Чи не хочеш зі мною поспілкуватися?  Я думаю, буде дуже весело.  Сьогодні я ніяких обіцянок не давав так що можу робити все, що захочу, - посміхаючись, кажу я.

Джону починає задкувати назад.  Я підходжу та обіймаю його за плечі.  Ходімо подивимося, що нам треба робити, а я поки що думатиму як нам повеселитися.

 -Ік ...

 Він знову гикає.  Напевно, це найдратівливіше в ньому.  Я повинен обов'язково придумати як допомогти йому впоратися з гикавкою, але зараз у мене є план цікавіший.

- Ти збираєшся позбутися цієї шкідливої ​​звички чи ні?

 - Думаю я зможу позбутися її тільки тоді, коли ти перестанеш мені загрожувати. Джону виривається і дивиться мені в обличчя.

 - Я подумаю про це на дозвіллі, - вискалюючись, кажу я.

 Думаю не йому, не мені не можна забувати, хто я такий.  Вчора на секунду здалося, що все може змінитися і я, і світ навколо.  Але треба знову поринути у сувору реальність.

 Заходимо до спортзалу, Лі Джону одразу йде за швабрами.  Він рухається швидко, начебто вимити спортзал найважливіша річ у світі.

 - Чому ти так поспішаєш? Не хочеш поспілкуватися зі своїм однокласником?

 - Як ти в крапку влучив.  Звичайно, не хочу, якщо це ти.  І ти ж в курсі, що ми сьогодні відсторонені від навчання і коли закінчимо прибирати, відразу можемо піти додому.  Навіщо час даремно гаяти.

 Мене зовсім не зачепили слова Джону, хоча це був досить зухвалий крок з його боку.

  Джону перетягнув швабри та відра.  Зараз саме час зробити те, що я задумав.  Насправді мені стало досить цікаво, чому він боїться ножів.  Тож чому б не перевірити.  Дістаю ніж і повільно кручу його в руці, наче бачу вперше.  Надивившись, я різко відкриваю лезо і повертаюся до Джону.  Спершу він нічого не помічає, але потім його погляд падає на ніж у моїй руці.  Очі розширюються від жаху і він злякано запитує:

 - Мін Дже?  Що ти збираєшся робити?

 Він явно наляканий.  Джону задкує назад.  Він уривчасто дихає, намагаючись взяти себе в руки, але здається це погано виходить і він скоро знепритомніє.  Я все ще не розумію, як проста річ у моїх руках може викликати таку реакцію, я ж не приставив ножа до його горла, а просто дістав його.  Не знаю, чому я не можу на це дивитися, багато разів бачив як хтось благав мене щось не робити і мене це не вагало.  Але не Джону,я не можу дивитися на його повні страху очі.

- Ні, ні, ні .... Зупинися ....

 Джону задкуючи назад оступажться і падає на підлогу.  Здається, ніби він звертається не до мене, а до когось іншого.

 - Ти не можеш це зробити .... Не можеш .... Дай нам спокій .... - шепче Джону.

 Я прибрав ножа і підійшов до нього.

 - Джону, я не збирався нічого робити, прийди до тями, - кажучи це я опустився навколішки поряд з ним і почав трясти за плечі.

 Він ніби спав, і не хотів прокидатися.  Він не реагував на слова.  І навіть коли я тряс його нічого не змінювалося.

 - Джону?  Лі Джону?  Заспокойся це просто кошмар, прийди до тями.

 Я ніколи нікому не допомагав і не заспокоював.  Я розгубився, але більше не від дивної поведінки Джону, а від того, що сам відчував у цей момент.

 - Кошмар? - схоже це на нього не особливо подіяло, він обійняв коліна і продовжував сидіти дивлячись у нікуди.

 - Кошмар ... кошмар ... Ні, це просто моє життя ... - шепотів він розгойдуючись в сторони.