5.Лі Джону

У лікарні мені сказали, що в мене зламана ліва рука і два ребра. Я взяв вихідні в цілодобовому і кілька днів просто лежав у ліжку, про школу взагалі і говорити нема чого, у мене немає сил дійти до ванної, як тут до школи дійти. У лікарні мені запропонували залишитися на пару днів під наглядом, довелося відмовитися з огляду на нинішні ціни. Через травму я не можу ходити на роботу, що означає втрату заробітку, на якому я і так ледве виживаю.Поки лежав я подзвонив Вон Гі запитати не знає він щось ще про Демона, але він сказав що нічого не знає і краще нам про нього не розмовляти. Може, Вон Гі був жертвою Демона і просто не хоче про це розповідати? Я згадав обличчя Вон Гі коли він вперше почув від мене про Демона, він явно знав щось більше ніж просто чутки які ходили по всій школі. Треба запитати однокласників.

Моє тіло одужує, а ось мозок не може забути обличчя Демона, коли я думав що він мене вб'є. У перші дні, я прокидався від кошмарів у яких він таки мене вбивав. Він виглядав настільки страшно, що я тепер боюся просто зустріти його. Мені страшно виходити з дому. За тиждень я виходив двічі за ліками і йдучи до аптеки я постійно оглядався на всі боки. І коли я став таким параноїком?

Пролежавши півтора тижні, мені таки довелося вийти на роботу. Про школу можна було поки не думати, тому що я маю звільнення від відвідування занять до кінця місяця. Я все ще боюся виходити з дому, тому йдучи в цілодобовий, я постійно оглядаюся на всі боки. Не думаю що Демон знає, де я живу. А може й знає? Просто таке почуття, що через те, що він не добив мене тоді, він прийде за мною.

                              ***                                                    

Час пройшов дуже швидко і хоч я і не хочу але мушу повернутися до школи. За той час, поки я був вдома, я не раз думав про переведення. Не думаю, що ця школа варта того, щоб померти. Але сьогодні, прокинувшись вранці, я вирішив що б не трапилося я не здаватимуся. Не хочу....

Вдома, звичайно, було просто про це говорити, але коли я підійшов до дверей класу, все якось змінилося. Зібравшись з духом, я зайшов. Я озирнувся, Демона неде не було, мене накрило відчуття спокою. Але тільки він може ще прийти.

-Привіт, Рубі, а де Демон?, - вирішив запитати я, підходячи до її столу.

– Хто? - Рубі не зрозуміло подивилася на мене.

-Ой, ну Кім Мін Дже

- Аа.. Його бабуся захворіла і йому довелося виїхати, повернеться через два тижні. І тобі краще не називати його Демоном, бо ще більше отримаєш наступного разу.

Я розгубився, вона знала, що робить Демон? Хто ще міг знати і чому ніхто з цим нічого не зробив?

- Ти знала? - я не думав що хтось ще знає про те, що Кім Мін Дже причепився до мене.

- Звичайно знала і не тільки я, а напевно вся школа. Я б хотіла тобі допомогти, але навряд чи  вийде. Багато з його попередніх жертв розповідали вчителям або ходили в поліцію, але його так і не покарали, бо не було доказів. Здається, ніби в нього багаті батьки, які за ним усе підчищають, але це не так у нього є лише бабуся, яка живе у деревні.

- Гаразд, дякую що сказала, я спробую з цим розібратися.

Дивно звичайно, що Демона так і не спіймали. Хоча я знаю чому, хоч він і рідкісний виродок, з учителями він дуже милий, але ніколи не підлизується і ще він другий за успішністю в класі. Але все ж таки як усі учні, вже протягом кількох років дивилися на те, як знущаються з їхніх однокласників і нічого не зробили. Якщо про це знає вся школа, то знайти докази можна було б за дві секунди. Чи всім так подобається за цим спостерігати?Провчившись тут всього пару тижнів я помітив що всі досить дивні, я дізнався що таких як Демон декілька та багато хто любить сперечатися та робити ставки на те хто буде їхньою наступною жертвою, для них це просто кумедна гра. Звичайно вона залишається кумедною лише до того моменту, поки їх самих не вибирають. Спочатку я хотів попросити допомоги, але тепер хочу впоратися з цим сам нехай ці недоумки зрозуміють що ставити на чиєсь життя зовсім не нормально.

Добре, що можна пожити спокійно хоча б два тижні, може я за цей час придумаю план як позбутися Демона. А поки що мені потрібно зосередитися на навчанні, я не дуже гарний у цьому, але входжу до десятки найкращих у класі. Зараз мені потрібно натиснути, щоб вступити до хорошого університету. Бо я не маю таких можливостей як у багатеньких діток.

                              ***

Сьогодні той день, коли Демон повинен повернутися до школи. Минуло два тижні, а я так і не вирішив, що мені робити. Поговоривши з однокласниками, я дізнався що Вон Гі справді був жертвою Демона, але через те, що він не чинив опір і просто давав себе бити, Демон відвалив від нього. Тому я вирішив слідувати порадам Вон Гі і нічого не робити, просто бути боксерською грушею. Не впевнений, звісно, ​​наскільки мене вистачить. Цей план здається найгіршим у світі, але оскільки іншого немає вибирати не доводиться.За той час по Демона не було я ще раз продумав варіант з переведенням, але зараз я ніяк не міг перевестися, враховуючи те, що я заплатив за житло вперед, а інші школи були досить далеко від нього і плюс моя робота. Все упиралося в одну причину відсутності грошей. Я вирішив, що якщо вдасться повернути заставу і знайти новий підробіток я переведуся, а поки намагатимуся вижити тут.

Іду шкільним коридором і бачу Демона. Він розмовляє з учителем, як завжди зі своєю дивною усмішкою на обличчі, і це людина ще каже мені менше посміхатися, на себе подивився б, придурок. Демон закінчує розмову і збирається йти, треба швидше дістатися класу, щоб потім не заходити під його пильним поглядом. Я прискорююсь і забігаю до класу. Ура, встиг. Сідаю за стіл, треба вдати, що я старанно щось читаю і не помічаю нічого навколо. Хтось зайшов. Це він?

- Як давно ми не бачилися Лі Джону, я дуже сумував, - підійшов до мене каже Демон.

 Не реагую, не буду навіть голову піднімати.

 - Ік .... -гикавка серьезно зараз?

 - Може води поп'єш Джону?  А, ну тобі ж ніколи ти так старанно вчишся, що навіть книгу догори ногами тримаєш, оскалившись і проходячи повз мене говорить Демон.