1.Кім Мін Дже

Провулок. Лі Джону стоїть переді мною.  Він сам почав провокувати мене, кажучи що нам варто якнайшвидше закінчити.  Сьогодні він виглядає більш втомленим, ніж зазвичай, щоб просто стояти Джону доводиться спирається об стіну.  Нічого сьогодні ми швидко закінчимо, я посміхаючись дістаю ніж із кишені куртки.

 Джону стоїть з прикритими очима, тому не відразу помічає як я починаю підходити до нього.

 - Ти сам цього захотів, - наближаючись до нього, кажу я.

 Він різко розплющує очі, спрямувавши свій погляд на ніж у моїй руці.  Я побачив на його обличчі невимовний жах, він завмер і подивився на мене, але здається що він далеко звідси, сльози починають котиться по його обличчю.  Декілька хвилин ми просто стоїмо.  Це було дивно, тому на мить я забув, що взагалі тут роблю.  Джону щось пробурмотів, а потім упав на коліна і склав руки в благаючому жесті.

 -Ти можеш це не робити?  Будь ласка..... Прошу тебе.....

 Стоячи на колінах Джону почав благати мене.  Він виглядав таким слабким і безпорадним, продовжуючи мене благати.  Я ніколи не бачив його таким, навіть коли бив його до напівсмерті, він просто терпів особливо не опираючись.

 - Пробач мені щоб я не зробив, пробач, пробач, пробач ... - повторював він заливаючись сльозами, мені здалося що він скоро з непритомніє.

 Я зупинився, не знаю чому, просто не зміг йти далі, я не можу дивитися на те, як він плаче.  Не те, щоб я збирався його вбивати, я просто хотів його налякати і все.  Його обличчя, зовсім не схоже на те, коли він злякано дивився на мене.  Ні, це щось зовсім інше, я побачив як жах, страх та біль перемішалися на ньому.

 Я вирішив просто піти ... Вперше я йду звідси при цьому нічого не зробивши. Почуття провини на секунду з'явилося, але я швидко позбувся його, подумавши про те, що сьогодні я нічого не робив.  Виходячи з провулка, я озирнувся і подивившись на  Джону який упав і просто лежав на землі, і почав згадувати те, як ми вперше зустрілися.