Несу в собі
Частина 9
Біля будинку. Це почалося вранці. Я вийшов на вулицю з під’їзду будинку, в якому жив із батьками. То був час, коли я ще ходив до школи. Була осінь. Листя вже пожовкло, і частина його лежала на мокрому, брудному асфальті. Того ранку, про який йдеться, я відчував стійку тривогу. Вона носила мій розум по всіх закутках — і пам’яті, і уяви, — прагнучи нарешті заземлити цей неприємний стан, який розривав мене зсередини. Під ногами земля ставала все чорнішою й м’якшою — ніби кожен мій крок провалював взуття в пухку товщу ґрунту. Запахло вогкістю. Я обожнюю цей запах: він нагадує мені про свіжість життя. Про ліс, про дитинство. Я любив гуляти в лісі. Любив шукати розуміння в розмовах із його мешканцями. Тоді час здавався ілюзією. День і ніч змінювали один одного, а я все не міг відірватися від цих глибоких, по-справжньому цікавих бесід. І ось тепер, відчуваючи той самий запах вогкості й моху біля будинку, я розумію: світ зітканий із фрагментів, пов’язаних між собою лише умовностями. Зараз, коли я йду по почорнілій, вологій землі, злегка вкритій опалим жовтим листям, я мимоволі чекаю випадку перенестися в інший світ — у старий, глибокий, тихий ліс. Щоб знову говорити з його мешканцями, залишивши час позаду, як щось ілюзорне.
#1718 в Фентезі
#221 в Містика/Жахи
Відредаговано: 03.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
