Частина 4

Складність. Моє світогляд шліфується під тиском світу, якому доводиться протистояти. Я змушений приймати рішення, щоб залишатися собою — без конфліктів і без погіршення ментального стану. Меланхолія завжди була моєю нормою. Але й придушення відповідної реакції на зовнішні загрози — хоч і здавалося мудрим — сильно било по моїй психіці. Моя чутливість і надто швидкий розум створювали проблеми там, де в звичайних людей їх просто не було. Люди навколо не шукають сенс у прозаїчному — вони цим живуть. Мені завжди здавалося, що якщо я знайду правильне розуміння ситуації, це стане моєю візитною карткою, знаком небайдужості. Але кожного разу я розумів, що сприймають мене не через мій розум чи прагнення зрозуміти суть того, що відбувається, а через призму власного досвіду — формуючи судження, які провокують ситуацію, в якій той, хто не хоче відповідати, стає чужим. Ворогом. Як не пояснюй, як не вмовляй — сприймати інакше не зможуть ті, хто не зацікавлений бачити складні частини цілого, абстрактної картини. Мій світ побудований на фундаменті жаху, страху й постійної тривоги, яка здатна руйнувати навіть найпростіші, здавалося б, завдання. Шкода, що походити з однієї й тієї самої землі — не означає мати спільну свідомість. І, по суті, не означає нічого. Колись давно до мене прийшли образи болю й нерозуміння — я відкинув їх як нежиттєздатні. Але виявилося, що все навколо робить мене недієздатним. І тому моя свідомість дедалі частіше шукає причину в собі — як у чомусь нікчемному, як у чомусь зламаному. І що більше я намагаюся «виправити» себе заради так званої нормальності, то дивнішим стаю. То сильніше відштовхую оточуючих. Люди відчувають, що щось не так — і відповідають на це тривогою. А тривога — відштовхує.