Частина 3

Усвідомлення. Світло проникає іноді навіть у ті місця, про існування яких ми не підозрюємо. Воно проникає не через бажання чи потреби, а за своєю природою — воно просто це робить. Морок завжди бореться за той самий простір, що й світло. Але на відміну від світла, морок вичікує — він чекає, поки від світла не залишиться й сліду, адже темрява є лише відсутністю світла. Моя душа — як посудина, здатна вмістити все і водночас не втримати нічого. Вона не створена, щоб витримувати все підряд — вона може нести лише те, що в силах протистояти корозії, яка руйнує ті аспекти, що підтримують життя до останнього природного подиху. Зупинившись на мить, я роблю дуже-дуже глибокий вдих і відчуваю, як десь у глибині душі ворушиться те саме зерно зла, що є джерелом темряви в мені. Зерно зла завжди шукає поживи — щось, що дасть йому сили й можливості, достатні, щоб поведінка стала проявом цього зла. Святість деяких місць на землі може ненадовго приглушити гіркоту розуміння того, що відбувається, але все одно настане вечір і ніч. І тоді, самотній і забутий, я продовжую шукати відповіді у своїй свідомості й пам’яті, щоб зрозуміти — хто і коли став причиною всього цього? Адже сумніви в тому, що все це можна було б запобігти, вбивають душу сильніше, ніж саме зло. Протистояти чомусь безмірно сильному важко з багатьох причин. Одна з них — переконання, що безмірність породжує неминучість поразки й загибелі. А якщо смерть — це факт, якого не уникнути, то сама боротьба іноді здається безглуздою. Адже хто буде судити про перемогу? За якими критеріями? Чиї переконання визначать справедливу долю після фінальної битви?