Розділ 22

Здавалося, що реальність — це страшний сон. Серце розпадалося на друзки, а тіло весь час ломило. До того ж страшенна нудота стискала шлунок. Про їжу Ася навіть не думала, лише пила воду: потрібно було чимось плакати. Не помирати ж від зневоднення...

Чому все так відбулося? Нащо він сказав ті болючі слова? І чому вона так на них зреагувала?

Вхідний виклик змусив підскочити в ліжку й вхопити телефон.

Настя. Лише Настя... 

— Алло!

— Привіт, сестро, як у тебе справи? Як життя? Що новенького? Давно тебе не чула, от вирішила зателефонувати! Не забула ще нас, ріднесеньких родичів?

Ася розтулила сухі губи та схлипнула. Здається, вона більше не могла тримати в собі весь цей біль.

— Як же я ненавиджу це життя, — витерла кляті сльози. — Я його просто ненавиджу!

Останні слова стосувалися Андрія. Саме така емоція взялася невідомо звідки.

— Хм. Зовсім нещодавно і я тобі таке говорила, — спокійним тоном сказала Настя, — а ти мені відповіла, що воно прекрасне. Що трапилося?

— Він пішов...

Ася заплакала, нездатна сказати більше ані слова. Сестра довго намагалася заспокоїти її словами, але ставало тільки болючіше.

— Я придумала тобі нове прізвисько. Будеш тепер Рюмсою в мене. Ну чого ти справді? Помиритеся обов'язково. Що поганого могло трапитися, ну? Як пішов, так і повернеться.

— Не повернеться...

— Повернеться.

— Ні!

— От впертяйка! Рюмса і впертяйка!

— Мені погано!

Скарга звучала так по-дитячому, але ж це й справді було так.

— Розумію, боляче, але спробуй заспокоїтися, Асю, бо я впевнена, що все буде гаразд.

— А я — ні! І взагалі, здається, я захворіла. У мене температура й тіло ломить.

— Здуріти! Асько, то біжи до лікаря, чого ти морочиш мені голову? Негайно біжи!

— Завтра піду, сьогодні ж неділя.

Вони розмовляли ще довго. Станіслава усвідомлювала, що поводиться, ніби капризна дитина, але нічого подіяти з тими емоціями не могла.

Наступного дня лікар ошелешив запитанням:

— Ви, часом, не вагітні?

Кліпнувши, стала згадувати, коли востаннє була менструація. Давно.

— Але ж ми не забували про захист, — розгублено сказала лікареві.

— Хе-хе, ви, наче маленька. Хіба не знаєте, що немає контрацептивів, які дають стовідсотковий захист? Ідіть у жіночу консультацію, вона поверхом нижче.

Все, що Станіслава могла відчувати, — шок. Вагітність? Але як? Чому? Чому саме зараз? Варто сказати Андрієві... Андрій повинен знати! У паніці почала тремтливими руками шукати в телефонній книзі знайоме ім'я. Андрій. Ось воно! Не без хвилювання натиснула на кнопку виклику й за кілька секунд почула гудки. Однак Карпенко слухавки так і не підняв. Це засмутило й змусило ще більше хвилюватися.

У жіночій консультації доволі приємна лікарка, трохи старша за Асю, зробила ультразвукове дослідження й підтвердила вагітність. Зробилося недобре. Дівчині здавалося, що всі її органи в животі ожили й намагаються вибратися з тіла.

— Вам потрібно приймати вітаміни, я випишу рецепт. Постановка на облік з десятого тижня. Ви маєте пройти обстеження у...

Лікарка розповідала якісь речі, але Ася нічого з тих слів не вловлювала. Вона, доросла жінка, виявилася неготовою до такої... гм... несподіванки.

Оскільки лікарняний їй не дали (як сказала пані акушерка, вагітність — не хвороба), довелося йти в університет, адже відновилося офлайн-навчання. Коли прийшла на кафедру, в кабінеті, дякувати Богу, знаходився лише Сипченко, з яким завжди були хороші стосунки.

— Стасенько, — стурбовано глянув на неї чоловік, щойно ввійшла, — ти така бліда! Чого ж прийшла, як хворієш? Я б замінив тебе знову, у мене все одно вікно.

— Все гаразд, Євгене Серафимовичу, просто в організмі вітамінів не вистачає, — сумно відповіла, скидаючи пальто, — чай будете?

— Буду. Ой, не подобаєшся ти мені, — захитав головою чоловік, — така змучена, втомлена.

— Погано спала цієї ночі.

Більше колега нічого й не питав, не бідкався. Але жалісливі погляди на собі інколи ловила. Від них було соромно й хотілося крізь землю провалитися. А це її ще Дияволиця з Віткою не бачили! Що ж ці гримзи скажуть?

Але поки Ася з ними не бачилася, це хвилювало її найменше. Викладачка йшла на заняття, коли несподіваний телефонний дзвінок з прихованого номера змусив напружитися. Інтуїція підказувала, що нічого хорошого він не принесе, однак Ася вперто її ігнорувала. А раптом Андрій? Серце билося важко.

— Алло...

Три секунди тиші змусили ще більше розхвилюватися.

— Я попереджала щодо свого сина. Не ламай його життя. Вигнала, то вигнала. Чого телефонуєш?

— Я просто... — Ася затнулася. Розповідати правду не було ніякого сенсу. Ця жінка не має нічого людського, й допомоги від неї не варто чекати. Навпаки, може лише нашкодити. — Хотіла сказати, що зібрала його речі. І викину їх, якщо сьогодні він за ними не явиться!