Розділ 21

З понеділка почалося дистанційне навчання, тому закохані змогли проводити ще більше часу разом. Андрій шукав нову роботу й водночас заважав Асі проводити заняття: сидів на підлозі поряд із нею та ніжно гладив колінце або спину. Кожний доторк викликав хвилю надзвичайно приємних мурах, і Ася усміхалася, радіючи серцем і душею. І нащо вона опиралася цим почуттям увесь рік? Нащо намагалася їх придушити?

Перед вечерею Андрій сказав, що піде працювати таксистом. Чомусь Асі одразу пригадався однокласник Павло з рідного міста, який нічого так і не досяг у житті, крім такої роботи. Однак, з іншого боку, заробітну платню обіцяли доволі хорошу, тому дівчина не була проти. Тим паче, що обирати мав саме Андрій, але ніяк не вона. Йому вже вистачило батьків-диктаторів.

Уже наступного дня хлопець пішов на співбесіду, подарувавши на прощання Асі пристрасний поцілунок. Дівчина сумувала, очікуючи на повернення Андрія. Навіть онлайн-заняття не могли відвернути її увагу від коханого. Оце так влипла!

Коли ввечері пролунав дверний дзвінок, щаслива швидко побігла відчиняти, не взявши до уваги той факт, що в Карпенка є свої ключі.

За дверима, як виявилося, стояла мати хлопця. Жінка з огидою на обличчі оглянула спершу Асю, а потім і її квартиру. Дівчина відчула незручність через простий зв'язаний бабусею светр і широкі спортивні штани. Нервово пригладила розпущене волосся.

— Добрий вечір! — кивнула жінці невпевнено, не зводячи з її ідеального макіяжу очей. Василіса знову зміряла Станіславу поглядом і без запрошення переступила поріг. Ася зрозуміла, що глибоко в душі відчуває страх до цієї особи.

— Де мій син?

— На роботі... — відповіла одразу ж, а потім прикусила губу, розуміючи, що не варто цього розповідати.

— Нерозумне щеня, — злісно виплюнула жінка, — проміняти нормальне життя на оце, — показала рукою на Асю й скривилася, — ніби його виховувала не я.

Неприємні слова добряче ранили. Водночас дівчина відчула злість до цієї незваної гості, згадалися розповіді Андрія про дитинство.

 — А його й не ви виховували, — склала руки на грудях, — а няня. Чого вам треба? Принизити мене? Не вийде. Забирайтеся геть із моєї квартири!

— Повія... — прошипіла Василіса, мов змія, і швидко вийшла, добряче грюкнувши дверима. Ася мимоволі здригнулася. Відтак полилися сльози.

Коли Андрій повернувся, дівчина вже трохи заспокоїлася й пила чай на кухні. Хлопець відімкнув двері, роззувся та прийшов до Асі.

— Що трапилося? — присів навпочіпки біля неї й узяв за руки, стурбовано заглянувши в очі.

— Приходила твоя мама. Сказала, що ти — нерозумне щеня, а я — жебрачка і повія.

— Маленька моя, — став цілувати її руки, а потім посадив до себе на коліна, — моя мати — нещаслива дурепа, яка нічого не тямить у житті, а тим паче в стосунках. Варто було вигнати її й сказати, щоб забула сюди дорогу.

— Щось таке їй і відповіла, — схлипнула Ася, відчуваючи, як на душі з'являється спокій. — Як нова робота?

Карпенко зробив паузу перш ніж відповісти.

— Мене не взяли. Весь день морочили голову, а потім відмовили. Боюся, що мати серйозно взялася за це.

— Нічого, ми впораємося, — поцілувала хлопця у щоку.

— Впораємося, — підтвердив Андрій якось відсторонено, ніби відчував щодо цього сумніви.

***

Чергові три невдалих спроби влаштуватися на роботу добряче підкосили впевненість Андрія у собі, власних силах і майбутньому. Асі говорив, що все гаразд, що вони викарабкаються та щось вигадають, але сам у це мало вірив. Якщо Василіса змогла перешкодити навіть його віддаленій роботі оператором кол-центру, то справи у них були кепськими.

Ася здавалася такою щасливою, що він просто не міг зізнатись у своїх сумнівах і переживаннях. Інколи здогадувався, що нічого хорошого з цього не вийде, але все одно мовчав, розуміючи, що повинен знайти хоча б якийсь заробіток, бо наближався День закоханих, а гроші Стаса вже закінчувалися. Довелося знову просити подачки у друга.

Валентинів день провели гуляючи містом. Ася подарувала йому маленького брелока — єнота. Це було так символічно й мило. А він їй купив дорогі парфуми, хоча єнота вважав ціннішим подарунком. 

Увечері повернулися додому й так ніжно кохалися, що Андрій навіть забув на деякий час про всі проблеми.

— Я така щаслива, — прошепотіла Ася, лежачи на його грудях. — Дякую, що ти зумів дочекатися, зумів переконати мене, нерозумну. У тебе нестримне серце. До того ж воно так гарно б'ється.

Все, про що міг думати Андрій у цей момент, — власна недолугість і безпорадність. Станіслава достойна кращого. Усвідомлення цієї правди неприємно розкраяло його «нестримне» серце. А чи таке воно взагалі?

— Хочу познайомити тебе з сім'єю. Поїдемо? Вона в мене велика, — Ася взяла смартфон і відкрила групове фото. — Головним членом родини є бабуся. Олена Захарівна. Ось ця мила жіночка, що всміхається. А це моя мама, її донька, Карина. Мій тато. А це дядьки: Володимир, Макар і Сашко. Останній, до речі, й подарував мені Карпика. Їхні дружини. А двоюрідних, ох, у мене багато. Тарасик. Моя гордість. Він твій одноліток. Оця дівчинка з рожевим волоссям і сердитим поглядом — Настя… Лука, Маринка, Федько...