Розділ 19

Нав'язуватися Асі не хотів, тому зателефонував Стасу. Добре, що мати хоча б телефон йому залишила. Друг з радістю запросив до себе на невизначений термін й уже за годину після того, як хлопець вийшов з батьківського дому, вони обоє сиділи на розкішному дивані та дивилися на засніжене місто з висоти дев'ятнадцятого поверху.

– Добряче ти влип, друзяко, – підсумував Стас після розповіді Андрія, – батько просто так не дасть тобі жити. Буде сунути палиці в колеса.

– Може й так, – задумався хлопець. – Але вона того варта.

– Що ж там за кобіта* така? – Стас засміявся й штурхнув друга ліктем у бік. – Познайомиш?

– Ще чого! Дивися на неї здаля.

– І як ти тепер? Повернешся в універ?

Карпенко сумно захитав головою.

– Боюся, туди дорогу закрито. Нечипоренко – декан, у батька з ним дуже хороші відносини. Шукатиму роботу.

– Ох і не заздрю я тобі! Можу підкинути кілька тисяч. До першої зарплатні дотягнеш.

– Було б чудово.

– Але тільки при умові, що познайомиш з кобітою.

Розреготавшись, Стас пішов до свого бару. Андрій почувався незручно. Вперше в житті він відчував себе якось нікчемно. Але всі ці відчуття вивітрилися, щойно зателефонувала Ася й сказала, що страшенно сумує. А ще чекає його ввечері удома.

***

Серце застукотіло, коли квартирою рознісся звук дверного дзвінка. Ася саме закінчила готувати вечерю. Спершу кинулася до дзеркала, усміхнулася своєму відбитку, а потім пішла відчиняти двері, відчуваючи хвилювання. Андрій стояв, ліниво обпершись на стіну коридору, тримаючи однією рукою уже знайомого ведмедя, а іншою – великий букет вишневих троянд. Зваблива усмішка хлопця і його пронизливий погляд за кілька секунд змусили серце тьохкати. Ася й собі не змогла стримати щасливої усмішки.

– Проходь, – відійшла убік, пропускаючи Андрія. Голос дівчини звучав спокусливо, ніби вібрував. Не зводячи з Асі очей, Карпенко зайшов всередину, ставши близько до неї, та віддав букет.

– Дякую, – на серці приємно залоскотало, – вони дуже гарні.

– Такі ж гарні, як і ти, – відповів Андрій і, простягнувши руку, ніжно погладив прохолодними пальцями щоку дівчини. А потім схилився й обережно поцілував, прикривши повіки. І від того легкого поцілунку всередині вивергнувся вулкан з почуттів та гарячого бажання. Їхні губи роз'єдналися, але Ася й досі відчувала в собі ту неймовірну жагу до хлопця.

– Піду поставлю квіти у воду... – прошепотіла, не відводячи очей від сірого погляду.

– Гаразд.

Відверто кажучи, йти нікуди не хотілося. Однак Ася змусила себе це зробити, аби чимскоріше повернутися до хлопця. Поки вона діставала з найвищої полички найкращу вазу та наливала в неї воду, Андрій роззувся, скинув пальто і сам прийшов до неї.

– Ти так смачно пахнеш, – обійняв її зі спини та поцілував ніжно у шию. – Весною. Бузком.

Голос хлопця спокушав, не давав дихати.

– Повечеряємо?

– Потім...

Піддавшись любощам, до їжі добралися уже після опівночі. Сиділи дуже близько одне до одного, тулилися, Андрій все не хотів відпускати руку дівчини і крав з її тарілки їжу, аргументуючи свої злодіяння тим, що у неї смачніше. Асю ж це веселило, вона ніяк не могла припинити широченно усміхатися.  

– Як пройшов твій день? – поцікавився Андрій між іншим.

– Жайворонок посковзнувся на сходах, а Дияволиця його спіймала та не дала впасти, – бадьоро відповіла Ася. – А так нічого нового та цікавого не трапилося. Не вистачало лише пронизливого погляду на лекції третього курсу.

– Пронизливого? – усміхнувся хлопець, кидаючи саме той погляд, про який вони й говорили. – Він просто уважний.

– Нічого подібного! Часом здавалося, що ти мене наскрізь бачив.

– Так і є, – запишався собою він та поправив неслухняне пасмо Асиного волосся.

– Ти повернешся в універ? – обережно запитала, розуміючи, що її кар'єра стане в небезпеці. Але ж ці два вечори... вони того варті.

Андрій відреагував дуже дивно. Несподівано став серйозним, усмішка спала з лиця.

– Не хочеш? – й собі перестала усміхатися.

– Сумніваюся, що мене приймуть назад.

– Чому? Семестр тільки розпочався, Нечипоренко хороший декан, він все зрозуміє. До того ж у тебе хороші оцінки. Кінець кінцем я можу попросити. Головне бажання.

Думки в голові роїлися, Ася не могла второпати, в чому проблема. А Карпенко нібито вагався розповідати їй чи ні. В сірих очах вона помітила щось нове, незрозуміле й занадто сумне і це її лякало.

– Що трапилося?

– Гей, не хвилюйся, – усміхнувся їй Андрій та простягнув руки для обіймів, у яких вона миттю затонула, – всього лиш пішов з дому та розірвав усі зв'язки з батьками. Вони більше не допоможуть мені, а то й взагалі перешкоджатимуть у всьому.

Правда Асі не сподобалася. Почуття провини моментально стало душити серце та розум, а на очах виступили сльози. Це все через неї... Через неї в хлопця не буде достойного майбутнього. Через неї він не матиме батьків, найрідніших людей. Навіть якщо вони суворі та вимогливі, все одно батьки. Які виховали та доклали зусиль заради безбідного життя сина.

–  Але то не проблема, – продовжував хлопець, – знайду роботу та житиму, як і всі звичайні люди. Давно пора припинити харчуватися з батькового гаманця.

Ася не могла сидіти, розуміючи, що перекреслює майбутнє Андрія. Вона підвелася та підійшла до вікна, ставши спиною до хлопця. Виявила на щоках сльози та стерла їх. В душі нестерпно боліло. Хіба зможе вона відмовитися від хлопця тепер? Ні, звісно ні. Але й мучитися не хотілося, знаючи, що стала причиною для сварки Андрія з батьками та втрати можливості отримати вищу освіту.

– Ти можеш спробувати подати документи в інший виш, – запропонувала, намагаючись говорити нормально.

– Можу, – непомітно Андрій опинився поруч, опустив голову на плече Асі та обійняв за талію, від чого стало трішки легше, навіть затишніше, – але грошей на навчання поки немає. До наступного навчального року ще є час. Тобі не варто хвилюватися та навіть думати про це. Все буде гаразд, ми впораємось. Ось побачиш. До того ж бути з тобою – мій власний вибір і я готовий на будь-що, аби зробити тебе щасливою.