Розділ 19

Нав'язуватися Асі не хотів, тому зателефонував Стасу. Добре, що мати хоча б телефон залишила. Друг із радістю запросив до себе на невизначений термін, і вже за годину після того, як Андрій вийшов із батьківського дому, вони обоє сиділи на розкішному дивані й дивилися на засніжене місто з висоти дев'ятнадцятого поверху.

— Добряче ти влип, друзяко, — підсумував Стас після розповіді Андрія, — батько просто так не дасть тобі жити. Буде сунути палиці в колеса.

— Може, й так, — задумався хлопець. — Але вона того варта.

— Що ж там за кобіта така? — Стас засміявся й штурхнув друга ліктем у бік. — Познайомиш?

— Ще чого! Дивися на неї здаля.

— І як ти тепер? Повернешся в універ?

Карпенко сумно захитав головою.

— Боюся, туди дорогу закрито. Нечипоренко — декан, у батька з ним дуже хороші стосунки. Шукатиму роботу.

— Ох і не заздрю я тобі! Можу підкинути кілька тисяч. До першої зарплатні дотягнеш.

— Було б чудово.

— Але тільки за умови, що познайомиш із кобітою.

Розреготавшись, Стас пішов до свого бару. Андрій почувався незручно. Вперше в житті він почував себе якось нікчемно. Але всі ці почуття вивітрилися, щойно зателефонувала Ася й сказала, що страшенно сумує. А ще чекатиме його ввечері в себе вдома.

***

Серце застукотіло, коли квартирою рознісся звук дверного дзвінка. Ася саме закінчила готувати вечерю. Спершу кинулася до дзеркала, усміхнулася своєму віддзеркаленню, а потім схвильовано пішла відчиняти двері. Андрій стояв, ліниво обпершись на стіну коридору, тримаючи однією рукою вже знайомого ведмедя, а іншою — великий букет вишневих троянд. Зваблива усмішка хлопця і його пронизливий погляд за кілька секунд змусили серце нерівно тьохкати. Ася й собі не змогла стримати щасливої усмішки.

— Проходь, — відійшла вбік, пропускаючи Андрія. Голос дівчини звучав спокусливо, ніби вібрував. Не зводячи з Асі очей, Карпенко зайшов усередину, ставши близько до неї, й віддав букет.

— Дякую, — на серці приємно залоскотало, — вони дуже гарні.

— Такі ж гарні, як і ти, — відповів Андрій і, простягнувши руку, ніжно погладив прохолодними пальцями щоку дівчини. А потім схилився й обережно поцілував, прикривши повіки. І від того легкого поцілунку всередині Станіслави вивергнувся вулкан почуттів і гарячого бажання. Їхні губи роз'єдналися, але Ася й досі відчувала в собі ту неймовірну жагу до хлопця.

— Піду поставлю квіти у воду... — прошепотіла, не відводячи очей від сірого погляду.

— Гаразд.

Відверто кажучи, йти нікуди не хотілося. Однак Ася змусила себе це зробити, аби чимскоріше повернутися до хлопця. Поки вона діставала з найвищої полички найкращу вазу й наливала в неї воду, Андрій роззувся, скинув пальто й сам прийшов до неї.

— Ти так смачно пахнеш, — обійняв її зі спини та поцілував ніжно у шию. — Весною. Бузком.

Голос хлопця спокушав, не давав дихати.

— Повечеряємо?

— Потім...

Піддавшись любощам, до їжі добралися вже після опівночі. Сиділи дуже близько одне до одного, тулилися, Андрій усе не хотів відпускати руку дівчини та крав з її тарілки їжу, аргументуючи свої злодіяння тим, що у неї смачніше. Асю ж це веселило, вона ніяк не могла припинити широченно всміхатися. 

— Як пройшов твій день? — поцікавився Андрій між іншим.

— Жайворонок посковзнувся на сходах, а Дияволиця його спіймала й не дала впасти, — бадьоро відповіла Ася. — А так нічого нового та цікавого не трапилося. Не вистачало лише твого пронизливого погляду на лекції третього курсу.

— Пронизливого? — усміхнувся хлопець, кидаючи саме той погляд, про який вони й говорили. — Він просто уважний.

— Нічого подібного! Часом здавалося, що ти мене наскрізь бачив.

— Так і є, — запишався собою Андрій і поправив неслухняне пасмо Асиного волосся.

— Ти повернешся в універ? — обережно запитала, розуміючи, що її кар'єра тоді опиниться в небезпеці. Але ж ці два вечори... вони того варті.

Андрій відреагував дуже дивно. Несподівано став серйозним, усмішка спала з лиця.

— Не хочеш? — і собі перестала усміхатися.

— Сумніваюся, що мене приймуть назад.

— Чому? Семестр тільки розпочався, Нечипоренко хороший декан, він усе зрозуміє. До того ж у тебе хороші оцінки. Зрештою, я можу попросити. Головне бажання.

Думки в голові роїлися, Ася не могла второпати, в чому проблема. А Карпенко нібито вагався: розповідати їй чи ні. У сірих очах вона помітила щось нове, незрозуміле й занадто сумне — і це її лякало.

— Що трапилося?

— Гей, не хвилюйся, — усміхнувся їй Андрій і простягнув руки для обіймів, у яких вона миттю втонула, — річ у тому, що я пішов із дому й розірвав усі зв'язки з батьками. Вони більше не допоможуть мені, а то й узагалі перешкоджатимуть у всьому.

Правда Асі не сподобалася. Почуття провини моментально здушило серце й розум, а на очах виступили сльози. Це все через неї... Через неї в хлопця не буде достойного майбутнього. Через неї він не матиме батьків — найрідніших людей. Навіть якщо вони суворі й вимогливі, все одно залишаються його батьками. Батьками, які виховали й доклали зусиль заради забезпеченого життя сина.