Розділ 17

Після того, як Ася сіла на потяг, Андрій наробив дурниць. Вечір провів у компанії старих друзів. Не можна сказати, що веселився, — швидше заливав горе дорогим алкоголем.

Думав про Станіславу, коли на колінах сиділа якась незнайомка, що своїми діями викликала огиду. Дивився в її чорні очі, спостерігав за розкутою поведінкою, терпів поцілунки, якими обсипала шию, й відверті доторки дівочих рук. Саме ця непристойність у поведінці панянки й викликала неприємні відчуття. Андрій довго чекав, що в нього з'явиться бажання бодай доторкнутися до неї, але нічого не змінювалося. Лише усвідомлення власної нікчемності змушувало дедалі частіше зазирати в склянку.

Зрештою закінчилося все бійкою. Насправді він і сам не зрозумів, як це трапилося, бо після цієї ночі залишилися великі прогалини в пам'яті. Хлопець потрапив у поліцейський відділок і лише тоді зрозумів, що справи в нього кепські. Довелося телефонувати батькові, щоб той витягнув Андрія з-за ґратів.

Олександр, м'яко кажучи, був не в захваті від поведінки сина — він досі гнівався після того інциденту з Асею в нічному клубі. А мати взагалі вчинила скандал після приїзду додому.

— Ти що собі дозволяєш?! — кричала вона. — Ти нас осоромив! У батька вибори цього року. Преса все дізнається.

Андрій зміряв Василісу поглядом, зиркнув на злого батька, який останнім часом намагався приховати свою неприязнь до матері, й нещиро посміхнувся. Вислуховувати нотації не хотілося, до того ж страшенно боліла голова.

— Ви самі себе осоромили. Не лізьте в моє життя, бо інакше я полізу у ваше.

Мати зіщулила очі, склала руки на грудях. Розтулила рота з наміром щось сказати, але змовчала. Подивилася на Олександра, сподіваючись отримати від нього підтримку, але чоловік навіть не думав дивитися в її бік. Він уже наливав собі щось із бару.

— Яблучко від яблуньки! — прошипіла жінка. — Від навчання однаково не відкрутишся!

Після цих слів мати розвернулась і швидко пішла до своєї спальні, сердито грюкнувши дверима. Андрій зустрівся поглядом із батьком, уїдливо йому всміхнувся й теж пішов нарешті відпочивати.

Сон порушив несподіваний телефонний дзвінок. Хлопець вилаявся, бо забув вимкнути звук. Але коли помітив на екрані ім'я — навіть серце забилося частіше. Ася. Невже щось трапилося? Раніше вона ніколи йому не телефонувала.

— Асю? — схвильовано сказав без вітання.

У слухавці пролунав шурхіт.

— Ой! Андрію... — у голосі викладачки відчувалося здивування, — це ви? Вибачте, номером помилилася. Ви з Сипченком поряд у телефонній книзі... Даруйте, мушу йому зателефонувати... у мене тут деякі запитання. Ще раз зі святами вас!

— І вас.

Короткі гудки сповістили, що дівчина поклала слухавку. До болю, який не втихав уже кілька днів, додалося ще й розчарування. Так паршиво хлопець себе не почував ще жодного разу.

У домі Карпенків намічалася грандіозна вечірка з купою високопоставлених гостей. Але святкувати Новий рік не було ніякого бажання. Попри всі погрози матері, Андрій вирішив не виходити зі своєї кімнати. Він вважав, що й так достатньо догодив батькам, погодившись на навчання за кордоном.

Василіса тричі приходила з наміром витягнути сина привітатися з гостями, але в неї нічого не вийшло. Коли двері відчинилися вчетверте, хлопець закотив очі й, навіть не озирнувшись, став біля вікна та засунув руки в кишені. У дворі повільно миготіли вогники тепло-жовтого кольору, освітлюючи снігову перину. Пригадалося, як у дитинстві він, малий хлопчисько, вірив у новорічні дива, як відчував серцем магію свята. Зараз же там був лише біль.

— У тебе тут гарно, — дівчачий голос змусив озирнутися. Маріанна роздивлялася фотокартки Андрія, які мозаїкою висіли на стіні. Дівчина мило всміхалась, але в її очах були помітні хитрі іскринки. Андрій знову обернувся до вікна.

— Скажи це Василісі — вона обирала дизайн і розвішувала ті фотки.

— Дизайн не має значення, коли в кімнаті є ти.

Андрій мовчав, вважаючи її лестощі недоречними. Маріанна стала поряд.

— Андрію, чому ти мене уникаєш? Я тобі не подобаюся?

Прямолінійність дівчини дратувала. Навіщо вона сюди прийшла? З якою метою?

— Не люблю, коли мені нав'язують... гм... дружбу.

Це слово не було коректним, але більш вдале «стосунки» він міг асоціювати лише з Асею.

Блондинка нахабно витягла Андрієву руку з кишені й переплела їхні пальці. Андрій відчув лише роздратування, але свою руку не забрав: хотів побачити, як далеко зайде незвана гостя.

Маріанна, не втрачаючи часу, притулилася до Андрія: поклала другу кінцівку на його груди, стала навшпиньки й торкнулася губами його губ. Мабуть, очікувала, що він відповість на цей поцілунок. Однак хлопець лише з холодом в очах дивився на неї. Дівчина ступила крок назад, розімкнула руки.

— Я хочу лише взаємності.

Стало смішно. Не лише від фальші в брехливих очах, а й від того, що ці слова звучали абсурдно. Ніби Андрій міг змусити себе покохати її!

— Шукай цього деінде. Моє серце зайняте. Закоханий у навчання за кордоном. Покидаю країну через кілька тижнів.