Розділ 15

— Може, потанцюємо? — запропонувала Ліля.

— Тільки не біля нього, — кивнула в напрямку Андрія та його друзів. Попадатися на очі студентові не хотілося. Боялася, що не зможе більше опиратися своїм почуттям за таких неформальних обставин.

Ліля кивнула — й обоє пішли в протилежний бік клубу, змішуючись із веселим натовпом. Тільки тоді Асі вдалося трохи розслабитися, відчути ритм і насолодитися танцем. Однак зовсім скоро нові туфлі дали про себе знати дискомфортом у ногах.

— Сьогодні все проти того, щоб ми тут були, Лілю! — сказала подрузі, коли вони знову наблизилися до барної стійки, щоправда, зі свого боку. Чоловік із лисиною досі сидів на своєму місці, злий та одинокий. Схоже, чарівна супутниця все ж покинула його. Він крутив у руці склянку й дивився кудись уперед. Ася не хотіла на нього знову витріщатися, однак чогось робила саме це, відчуваючи якусь дивну огиду. Напевне, через його безсоромну розкутість, яка геть не відповідала порядному зовнішньому вигляду.

Несподівано чоловік повернув голову до дівчат і спіймав на собі погляд Асі. Губи його розтягнулися в задоволеній усмішці, й він устав зі свого місця, щоб через кілька секунд зупинитися перед дівчиною, обпершись ліктем на стійку.

— Сумуєш, кицю? — схилився до її вуха, розігнавши неприємні мурашки тілом. Від незнайомця віяло владою. Такі не люблять, коли їм відмовляють.

— Даруйте, вам здалося! — стримано всміхнулася.

— У нас дівич-вечір! — втрутилася Ліля, поклавши голову на плече Асі. — Вибачте, сьогодні без чоловіків!

Незнайомець кивнув, однак іти не квапився. Його чіпкий хтивий погляд із неприхованим задоволенням пробігся по Асі, затримавшись на струнких ногах.

— Маю пропозицію, — сказав чоловік і провів рукою по шиї дівчини, змусивши її відсахнутися. Реакція на цей дотик іще більше роздражнила незнайомця.

— Десь я вас уже бачила! — Ліля примружилася й обійняла Асю за плечі, таким чином намагаючись захистити.

— А світ тісний, руденька, — губи чоловіка скривила хитра усмішка. — Пропоную покинути це місце. Тут надто шумно.

— Мабуть, відмовимося, — ввічливо відказала Станіслава, відчуваючи, як швидко калатає в грудях серце. Передчуття неприємностей зростало з кожною секундою.

— Олександр, — простягнув свою руку, не бажаючи відступати.

Ася не назвала свого імені. Подивилася з викликом в темні очі чоловіка, намагаючись дати йому зрозуміти, що вона не бажає знайомитись.

Олександр зробив ковток свого напою, не відриваючи очей від Станіслави, заклав пасмо її волосся за вухо, а потім нахабно без дозволу взяв руку дівчини у свою та погладив ніжну шкіру великим пальцем. Ася спробувала висмикнути кінцівку, проте чоловік не дозволив — до болю стиснувши її пальці.

— Відпустіть! — прошипіла тихо, але він усе зрозумів. Ліля сказала, що покличе охорону, й за мить зникла.

— Ти така солоденька, — знову схилився до її скроні. 

Варто було відштовхнути причепу, закричати, але дівчина впала у ступор. Настирливий незнайомець з пронизливим поглядом навіював страх. Ася всім своїм виглядом спробувала виказати свою відразу, але це лише більше потішило покидька.

Зненацька на їхні руки лягла ще одна. Олександр невдоволено повернувся до того, хто їм завадив, і на його обличчі з'явилося щире здивування.

— Мені здається, дівчина не хоче твоєї уваги! — прозвучав серйозний голос Андрія.

Чоловік послабив хватку — і руку дівчини одразу ж обгорнула інша долоня, приємно тепла. Асю захлеснули емоції. Вона ладна була накинутися з обіймами на свого студента-рятівника. Страх одразу ж розвіявся, на заміну йому прийшло безмежне тепло в грудях. А ще відчуття закоханості та щастя. Дивилася на серйозного Андрія з дякою в очах, але його суворий погляд був прикутий до Олександра, який мав незадоволений вигляд.

— Якого біса?! — стукнув склянкою об стійку, розплескавши рідину.

Андрій, досі тримаючи Асю, поклав вільну руку на плече чоловіка та щось сказав йому на вухо. Олександр зціпив зуби, кутики його губ опустились у невдоволенні.

Нічого не пояснивши, Карпенко швидко потягнув Асю до виходу. Відчуваючи біль у ступнях, вона мало не бігла, щоби встигнути за своїм студентом. Опам'яталася вже на вулиці, опинившись в осінній прохолоді.

— Зачекай! Зачекай! — вивільнила руку, спинилася й одразу ж узялася роззуватися. — Ай! Господи!

Холодний асфальт виявився набагато приємнішим за ті кляті туфлі. Де їх тільки Ліля викопала? Не встигла Ася випрямитися, як Андрій одразу ж підхопив її на руки. Стало набагато краще. І серце ще дужче закалатало.

— Відпусти! — запручалася, відчувши внизу живота приємне тепло, яке не давало дихати.

— Осінь, холодно.

Голос Андрія ще більше розпалив збудження. Обличчя хлопця опинилося так близько, що варто було йому лише схилитися і...

— Стасько! Що за...?

Здивований голос Лілі не дав думці розвинутися. Подруга, не стримавшись, добряче облаяла Андрія, а коли спробувала виривати з його рук Асю — впізнала у викрадачеві прихильника-студента й затихла.