Розділ 13.2

***

Подарунки забирати Андрій не збирався. Але заманлива пропозиція потрапити в квартиру Станіслави дуже спокушала. Як і сама викладачка, звісно.

Поїздка в авто далася йому нелегко. Мабуть, якби в нього не було дворічного досвіду керування автомобілем, то він і не впорався б з ним. Ще ті прикушені білими зубками солодкі губи... Ніби дурман! Станіслава – справжня спокуса в усіх сенсах цього слова.

Житло викладачки було гарним та комфортним, хоч і маленьким, на його погляд. Звісно, він звик до розмірів батьківського будинку, вчетверо більшого від цієї квартири, але звідси віяло теплотою та затишком, чого він ніколи не міг сказати про рідний дім.

Коли дівчина принесла коробки, не міг відірватися від її чарівних очей. Бажання зробити своєю зростало з кожною хвилиною перебування в такій неофіційній обстановці. Навмисне доторкнувся її рук, коли Ася передавала йому коробки. І після відчуття ніжної шкіри на своїх долонях стримуватися більше не міг  – схилився над її обличчям, аби посмакувати теплими солодкими вустами. Не встиг, Ася відступила...

Затримуватися в її квартирі не мав наміру, а тим більше – забирати квіти. Подарунки так чи інакше потраплять в її руки. Лише скільки часу мине?

На свіжому прохолодному повітрі трохи відпустило, але перед очима досі ввижалися її спокусливі губи. Андрій кинув ведмедя на заднє сидіння, поклав коробки та сів за кермо. Відчував, як венами пульсує гаряча кров, як зароджується нестерпне бажання кохати її до втрати сил. Хлопець заплющив очі та міцно стиснув кермо, опустивши на нього лоба. Ця дівчина зводила з розуму. Скільки вона збирається його мучити?

Більш-менш заспокоївши свої бажання, Андрій запустив двигун та поїхав додому.

 Засунув подарунки до шафи й сів за навчання, хоча налаштуватися на нього виявилося нелегко. До того ж майже одразу прийшла мати.

– Сину! – настрій жінки був піднесений, вона усміхалася. – Я взяла нам білети в театр на завтра.

Андрій дуже добре знав, що Василіса ненавидить театр. Ходить туди лише задля того, аби показатися «висококультурною» елітною дружиною чиновника. Хлопець байдуже глянув на матір і сказав, що не піде. Жінка вмить з дбайливої щасливої матусі перетворилася на фурію й стала гупати кулаком об стіл.

– Та скільки можна мені перечити? – зашипіла крізь зуби, очі спалахнули злістю. – Я для нього все! Я його народила кінець кінцем! Виховала! На руках колисала, коли він плакав! Оце така подяка? Хіба я багато прошу? Скласти мені компанію...

На очах жінки виступили сльози, однак ніякого відчуття провини за них Андрій не відчув, як було ще рік тому. Несподівано зрозумів, що звільнився від її материнських пут. Залишилося лише звалити кудись з дому й усе налагодиться. Тільки куди?

– Колисала? Хм. Я думав замість тебе це робила моя нянька, Марія.

Тон хлопця був абсолютно спокійним, врівноваженим.

– Ти мені тут... – аж задихнулася від обурення. – Ти мені тут не хами! Відколи це ти такий неслухняний став? Відколи? Це все та дівка! Мирослава, чи як її там! То вона! Зізнавайся, що в тебе з нею?

Мати здавалася божевільною. Вона ходила по кімнаті руки в боки, обличчя її розчервонилося, а в очах грала злість.

– Станіслава, мамо. І вона тут ні до чого. Я змінився, бо побачив своє життя зі сторони. І воно мені не сподобалося. Хочу жити так, як я хочу.

Василіса вмить вгамувалася, стала надто серйозною.

– З Нового року ти навчатимешся за кордоном. Це не обговорюється.

Мати залишила його наодинці не маючи наміру слухати заперечення. Андрій запустив руки у волосся. Нічого, до Нового року ще більш ніж три місяці, щось вигадає.

Щойно взявся за навчання, зателефонував Стас, з яким не бачилися уже кілька місяців.

– Андрюхо, ми тут збираємося до клубу, ти як? Згоден?

– І тобі привіт, друже. Я напевно пас.

– Сто років не бачилися ж! Не морозься!

Здається, Стас уже був трохи напідпитку, бо його голос видався Андрієві надто веселим.

– В мене купа домашки, до того ж завтра зранку на пари.

– Яким ти душним став, брателло! Якщо не забув свого друга – чекаю в нашому клубі.

Стас скинув виклик. Андрій покрутив телефон у руках, відклав його в сторону. Продовжувати сидіти над конспектами бажання більше не залишилось. Можливо, й справді варто було б розвіятися? Трохи поміркувавши над тим, як провести решту вечора,  написав Асі.

«Мені здається, сьогоднішній день довів, що нас тягне одне до одного. Чому ти противишся цьому?»

Не отримавши жодної відповіді, Андрій вирішив прийняти пропозицію Стаса. Вечір у компанії старих друзів мав би піти на користь.