Розділ 13

– Вам не здається, що це занадто? — запитала в Андрія з усією суворістю, на яку тільки була здатна. 

Ася всю пару з нетерпінням чекала цієї розмови. І не лише тому, що хотіла серйозно поговорити про подарунки. Глибоко в душі дівчина розуміла, що потребує цього студента, як легені потребують повітря. І коли це почало паморочитися в голові поряд із ним?

— Не розумію, про що ви, — безтурботно відповів Карпенко. Тільки в очах читалися хитринки, а на вустах грала усмішка.

— Я про подарунки.

— Вони не сподобалися вам? — легке розчарування на обличчі студента свідчило про те, що все ж він старався, коли обирав їх.

— Це абсолютно не важливо — сподобалися, не сподобалися. Вони недоречні. Між нами немає стосунків. Ви студент, я — викладач. Це схоже на хабар, вам так не здається?

— Хіба хабар, щоб отримати в нагороду ваше серце.

Скільки ж Асі довелося докласти зусиль, аби стримати задоволену усмішку!

— Тобто ви визнаєте, що таким чином вирішили купити мене? — вдала, що гнівається.

— Ні, ні, ні! Ні! — в очах хлопця з'явилися відчай і страх, Андрій ступив крок до Асі, але наштовхнувся на стіл. — Зовсім ні! Просто хотів зробити приємне! Я не подумав, що ви це так сприймете.

— Ви повинні їх забрати.

Можливо, це прозвучало як вимога, але залишати собі подарунки Станіслава не збиралась у будь-якому випадку.

— Ви принесли їх до університету?

Брови хлопця підскочили на лоба. Тепер він став кумедним. Ася все ж не змогла стримати усмішки.

— Ні, вони вдома.

Андрій стиснув губи, опустив погляд, кивнув засмучено.

— Ну що ж. Якщо ви наполягаєте, Станіславо Вікторівно, то так тому й бути. Чекатиму вас біля університету. До зустрічі!

Ася й не стямилася, як студент покинув авдиторію, залишивши її наодинці. Дівчина почувалася спантеличено. Якось підозріло швидко він погодився забрати подарунки. Чи не образила вона його ненароком? Але ж хіба не саме цього їй треба було: щоб Карпенко припинив за нею впадати?

Ася захитала головою.

— І сам не гам, і комусь не дам, — сумно відповіла сама собі й почала збирати свої речі.

Андрій чекав її біля університету, спершись спиною на авто. Щойно вийшла за парадні двері — прикипів пильним поглядом, ніби боявся, що втече. Ася навмисне йшла повільно: відчувала якесь незрозуміле хвилювання. Коли до Карпенка залишалося кілька метрів, він раптом підійшов до пасажирських дверей і відчинив їх. Ася завмерла. Тільки тепер зрозуміла, що сама запросила студента до себе додому.

— Ні, я автобусом, — сказала невпевнено, дивлячись хлопцеві в очі.

— Ви серйозно?

Він усміхався. І що такого веселого вона сказала?

— Я не поїду з вами. Що на це скажуть студенти?

Ася роззирнулася й одразу ж наштовхнулася на зацікавлені погляди перехожих.

— Мені якось байдуже. Нехай кажуть, що хочуть. Сідайте, інакше я не поїду.

— Тоді я викину ведмедя. І сережки.

Як же по-дитячому це звучало! Ще й Андрія засмутило, хоча він намагався цього не виказати. Хлопець опустив погляд під ноги, але двері не зачинив: мабуть, таки сподівався, що Ася погодиться. Знизав плечима й відповів, обпираючись підборіддям на рамку дверей:

 — Викидайте.

Станіслава знітилася й почала переминатися з ноги на ногу. Здається, рука не піднялася б викинути пухнастого друга. А тим паче такі гарні сережки. Незручна пауза затягувалася, варто було якнайшвидше ухвалити рішення, щоб не мати дурного вигляду. І жінка таки вирішила.

— Пропоную компроміс. Ви проїдете від університету двісті метрів — і я туди підійду. Так нас навряд чи помітять удвох.

— Як скажете.

Андрій зачинив двері, обійшов авто спереду й сів за кермо. Його задоволена фізіономія аж світилася від щастя. Він кинув Станіславі свій коронний погляд крізь вітрове скло й рушив на виїзд.

«Господи, що я роблю?»

Ася похитала головою й пішла вздовж вулицею, спостерігаючи за чорним авто.

У салоні витав аромат Андрієвих парфумів. Ледь помітний, він приємно лоскотав ніс. Через близькість студента дихати стало важко, думки плуталися, в голові була каша.

— На Сихівську, — назвала Андрієві свою вулицю, намагаючись позбутися надто відвертих думок.

— Я знаю.

Голос хлопця, наче оксамитовий, ще більше розбурхав уяву, де раптово з'явилися картинки з позначкою «18+». Напевно, це близькість Андрія так впливала на Асю, хоча дівчина з усіх сил намагалася не дивитися на нього.

— І справді. До речі, звідки?

Очі мимоволі глянули на студента, й серце ще більше застукотіло. Він розслаблено тримав кермо, а погляд розривався між дорогою й дівочим обличчям. Змусила себе дивитися на дорогу, щоб протистояти цьому потягу з усіх сил. Здавалося, повітря було насичене особливим магнетизмом, який притягував їх одне до одного.