Розділ 9

***

Починалася сесія, Андрієві доводилося проводити в універі багато часу, однак Асю - бачити менше. Слова, сказані викладачкою біля торгового центру, ніяк не виходили з голови. Йому здавалося, що вона мала на увазі зовсім інше. Але поговорити з дівчиною не міг – вонай досі сердилася за те, що зіпсував їй побачення з тим придурком. До того ж не знаходилось ніякої можливості – вона весь час відговорювалася шаленою зайнятістю. Цей ігнор здавався таким дитячим, надто награним. Ніби вона змушувала себе відмовляти через силу.

За два дні до іспиту з цивільного права, який випадав на останній день сесії, Андрій все ж підловив Станіславу в своєму кабінеті. Постукавши у двері, без зволікань їх відчинив. Викладачка навіть не помітила, що хтось зайшов. Сиділа одна в приміщенні, обпершись лобом на долоню, й дивилася з втомленим виразом обличчя в телефон.

– Вибачте, – Андрій тихо прокашлявся, – можна?

Ася подивилася на нього, зітхнула важко, й відклавши телефон, махнула рукою на стілець, що стояв навпроти неї.

– Проходь... – в її погляді був докір, однак вона дуже швидко його приховала. – ...те. Проходьте!

Йому не вдавалося приховати радість зустрічі, він і не намагався.

– Що привело вас сюди? – викладачка уникала його очей, заховала погляд між якихось паперів. Тільки вдавати заклопотаність виходило так собі – Андрій чув її важке дихання. Навіть у самого розум помутився від розуміння того, що Ася все ж має якісь почуття до нього.

– Хотів вибачитися, Станіславо Вікторівно, адже я був не правий. Все-таки побачення вам з тим «перекачаним» зіпсував. Як він там, до речі, хоч живий?

– Поняття не маю, – байдуже відповіла дівчина, – якщо до суду на вас не подав, значить не живий.

Жарт Андрій оцінив, проте говорити про кавалера Асі не збирався. Лише був радий чути, що вона не знає, як там він. Отже, його нестриманість та шалений порив ревнощів зробили свою справу.

– То ви мені пробачите?

– Можливо.

– А зі мною на побачення підете?

Викладачка не відповідала. Завмерла з аркушем в руках, навіть не помічаючи, що текст на ньому верх ногами. Андрія це потішило, проте Асі він нічого не сказав. Вона мовчала, вдаючи, ніби Карпенка взагалі немає поряд.

– Станіславо Вікторівно?

– Що? – поклала аркуш на стіл та нарешті підвела на нього змучений погляд.

– Я вас на побачення запросив.

– А я відмовлюсь, – усміхнулася йому натягнуто.

Андрій, не встаючи зі стільця, нахилився вперед та став вивчати її пильним поглядом. Обличчя дівчини було так близько, як ніколи. Розгублені очі видавали спантеличення, а прочинені губи так і манили, благали їх поцілувати.

І він не втримався. Впився в її п'янкі вуста, жадібно цілуючи. Руку ж поклав на ніжну шию та відчув теплоту оксамитової шкіри.

Шкода лиш, що блаженство це тривало лиш секунди. Спершу Ася від несподіванки відповіла на поцілунок. Була такою ж нестримною, як і він, однак дуже швидко схаменулася й, відсахнувшись, вдарила Андрія по обличчі.

Давно він не отримував ляпасів від жінок. Проте воно було того варте. Тепер  хоча б знав, що Ася теж до нього не байдужа. Інакше як пояснити її схвильований стан? Викладачка насилу дихала, дивлячись на нього.

– Андрію, заради Бога, зникніть з моїх очей! Інакше я за себе не ручаюся! Ми з вами не можемо бути разом, хоча б тому що ваша мама не підтримає такої ідеї!

Слова ошелешили Андрія. До чого тут мати? І звідки Ася знає про те, що вона проти? Та розпитати він нічого не встиг, адже двері в кабінет відчинилися й зайшов Жайворонок.

– Ні, Андрію, – одразу ж знайшлася Ася, – завтрашню консультацію я не перенесу. Чекаю вас та вашу групу о дев'ятій. Йдіть краще готуйтеся до іспиту.

Карпенку не залишалося нічого, крім як вийти.

***

Здавалося, нахабності цього хлопця просто немає меж. Додуматися тільки поцілувати її прямо на кафедрі! А якби Петро прийшов раніше? А якби – ще гірше – їх застукали студенти. Або Вітка. Вітка – гірше всіх. Знали б про них аж в сусідній Польщі..

І як би вона не сердилася на Карпенка, все одно цей швидкоплинний поцілунок змусив і без того неспокійне серце розігнатися ще швидше. Весь залишок дня та ще наступний ранок викладачка ходила з легкою ейфорією, не вірячи сама собі, що вони цілувалися. Так хвилююче, але мало. Вона залюбки б повторила. Але не в цій реальності.

Наступного дня, на консультації, відповідаючи на запитання студентів, тішилася, що має можливість хоча б бачити його. Усміхалася всім, почувалася щасливою та впевненою. І в якийсь момент зрозуміла – це вона... Любов. Закохатися у власного студента... І попало ж їй!

Але спробуй в такого не закохайся, коли на все готовий заради неї. Можливо, щодо всього й перебільшувала... Однак хотілося вірити, що Андрій може покласти цілий світ біля її ніг.

Після цього нелегкого для себе відкриття, Ася вирішила, що має діяти. Інакше її душа засохне, ну або ж вигорить до тла, якщо найближчим часом нічого не зміниться.

Плани в голові міняли один одного. То вона думала звільнятися, то «переводила» Карпенка в інші виші. І навіть розглядала варіант з таємними побаченнями. Так і провела весь день в пошуках ідеального виходу з цієї ситуації. І певно таки б знайшла, якби після закінчення робочого дня не побачила біля університету Андрія в обіймах довгокосої білявки.

Біль, що пронизав душу наскрізь, не давав дихати. Ася завмерла, дивлячись, як молоде дівча вішається на шию студентові.

 Майже одразу їхні погляди перетнулися й тоді вона опустила свій у землю, крокуючи вперед, до автобусної зупинки. Було так боляче, що паморочилося в голові. І на очах погрожували виступити сльози.