Розділ 9

Починалася сесія, Андрієві доводилося проводити в універі багато часу, однак бачив Асю тепер рідше. Слова, сказані нею біля торгового центру, ніяк не виходили з голови. Хлопцю здавалося, що в них був якийсь підтекст. Але поговорити з дівчиною не міг — вона досі сердилася за те, що зіпсував їй побачення з тим придурком. До того ж не знаходилося ніякої можливості — Станіслава весь час прикривалася шаленою зайнятістю. Але цей ігнор здавався таким дитячим, надто награним, ніби викладачка робила це через силу.

За два дні до іспиту з цивільного права, який випадав на останній день сесії, Андрій все ж перехопив Станіславу в її кабінеті. Постукавши у двері, відчинив їх без зволікань. Викладачка навіть не помітила, що хтось зайшов. Сиділа одна в приміщенні, спершись лобом на долоню, й утомлено дивилася в телефон.

— Даруйте, — Андрій тихо прокашлявся, — можна?

Ася подивилася на нього, важко зітхнула й, відклавши телефон, махнула рукою на стілець навпроти.

— Проходь... — в її погляді на коротку мить промайнув докір, — ...те. 

Андрієві не вдалося приховати радість зустрічі, втім, він і не намагався.

— Що привело вас сюди? — викладачка, намагаючись уникнути його погляду, заховала свій між якихось паперів. Тільки вдавати заклопотаність у неї виходило кепсько — Андрій чув її важке дихання. Навіть у самого розум затьмарився від розуміння того, що Ася все ж має якісь почуття до нього.

— Хотів перепросити, Станіславо Вікторівно. Мій учинок був помилкою. Все-таки побачення вам із тим перекачаним зіпсував. Як він там, до речі, хоч живий?

— Гадки не маю, — байдуже відповіла дівчина, — якщо до суду на вас не подав, отже, не живий.

Жарт Андрій оцінив, проте говорити про кавалера Асі й далі не збирався. Лише був радий чути, що вона не знає, як там він. Це означає, що його нестриманість і шалений порив ревнощів зробили свою справу.

— То ви мені пробачите?

— Можливо.

— А зі мною на побачення підете?

Викладачка не відповідала. Завмерла з аркушем в руках, навіть не помітивши, що текст на ньому догори дриґом. Андрія це потішило, проте Асі він нічого не сказав. Вона продовжувала мовчати, вдаючи, ніби Карпенка взагалі немає поряд.

— Станіславо Вікторівно?

— Що? — поклала аркуш на стіл і, нарешті, підвела на хлопця змучений погляд.

— Я вас на побачення запросив.

— А я відмовляюсь, — усміхнулася йому натягнуто.

Андрій, не встаючи зі стільця, нахилився вперед і почав вивчати дівчину пильним поглядом. Обличчя її було так близько, як ніколи. Розгублені очі видавали спантеличення, а розтулені губи так і манили, благали їх поцілувати.

І він не втримався. Упився в її п'янкі вуста жадібним поцілунком, торкнувшись рукою ніжної шиї й відчувши тепло оксамитової шкіри.

Шкода тільки, блаженство це тривало лише секунди. Спершу Ася від несподіванки відповіла на поцілунок. Була такою ж нестримною, як і сам Андрій, однак дуже швидко схаменулася й, відсахнувшись, ударила хлопця по обличчю.

Давно він не отримував ляпасів від жінок. Проте воно було того варте. Тепер хоча б знав, що Ася теж до нього не байдужа. Інакше як пояснити її схвильований стан? Викладачка насилу дихала, дивлячись на свого студента.

— Андрію, заради Бога, зникніть з моїх очей! Інакше я за себе не відповідаю! Ми з вами не можемо бути разом, хоча б тому, що ваша мама не підтримає такої ідеї!

Слова дівчини ошелешили Андрія. До чого тут його мати? І звідки Ася знає про те, що та проти? Утім розпитати він нічого не встиг, адже двері в кабінет відчинилися, впускаючи Жайворонка.

— Ні, Андрію, — викрутилася Ася, — завтрашню консультацію я не перенесу. Чекаю вас і вашу групу о дев'ятій. Ідіть краще готуйтеся до іспиту.

Карпенку не залишалося нічого іншого, крім як піти.

***

Здавалося, нахабність цього хлопця просто не має меж. Додуматися тільки поцілувати Станіславу прямо на кафедрі! А якби Петро прийшов раніше? А якби — ще гірше — їх застукали студенти? Або Вітка. Вітка — гірше всіх. Знали б тоді про них аж у Польщі.

І як би Ася не сердилася на Карпенка, однаково цей швидкоплинний поцілунок змусив і без того неспокійне серце розігнатися ще швидше. Увесь залишок дня й навіть наступного ранку викладачка відчувала легку ейфорію, не здатна повірити, що той поцілунок справді відбувся. Такий бентежний і, на жаль, такий скороминущий. Станіслава залюбки б повторила. Але не в цій реальності.

Наступного дня на консультації, відповідаючи на запитання студентів, тішилася, що має можливість бодай бачити Андрія. Усміхалася, почувалася щасливою та впевненою. І в якийсь момент зрозуміла — це воно… Кохання. Закохатися у власного студента... І примудрилася ж!

Але спробуй у такого хлопця не закохайся, коли на все готовий заради коханої. Можливо, щодо «всього» — перебільшення... Проте Асі хотілося вірити, що Андрій хоче й може покласти цілий світ біля її ніг.

Після цього нелегкого для себе відкриття, Станіслава вирішила, що має діяти. Інакше її душа засохне чи вигорить до тла, якщо найближчим часом нічого не зміниться.