Розділ 8.2

Ростислав був таким нудним, що дівчина сто разів пошкодувала про це побачення. Він невпинно розмовляв про спортзал та тренування. Ніби крім цього на світі більше нічого не існувало! Мішаючи чайною ложечкою каву з молоком, вона дивилася на цю темно-бежеву рідину й просила всесвіт, аби той послав їй хоча б якесь спасіння. Наприклад, землетрус чи катаклізм. Мабуть, це було занадто, але побачення виявилося нестерпним. І вона шкодувала, що згаяла даремно час. Можна було б "згадати про термінові справи", втекти й більше ніколи не ходити в зал.

Але всесвіт таки почув її мольби. Все сталося так несподівано швидко, що вона навіть не встигла усвідомити. Просто в один момент Ростислав замовк, а коли вона підвела голову, чоловік уже тримався за носа, а над ним стояв Карпенко. Ася завмерла, дивлячись то на одного, то на іншого. Дівчина навіть не знала, як реагувати на це. Варто було б дати серветку Ростиславу, а от Андрія – насварити, ніби школяра. Дійсно, що він собі дозволяє? 

Натомість вона від шоку не могла навіть поворухнутися, так і тримаючи ложку в руці. Мабуть, немалу роль в цьому заціпенінні зіграв  розгніваний Андрій, що свердлив Асю своїм пронизливим поглядом. Таким пекучим, що навіть хотілося виправдатися за це побачення.

В глибині душі відчувала вдячність за спасіння, однак здоровий глузд кричав, що це якесь божевілля.

– Якого біса? – першим заговорив Ростислав, у якого крізь пальці стала сочитися кров. – Я тобі зараз...

– Андрію! – втрутилася Ася. Якщо бачити свого нудного кавалера з розбитим носом вона могла, то Карпенка – цього вже не хотіло серце. – Що ти тут робиш?

– Проходив поряд, – скептично відповів студент, розвівши руками, – помітив знайомого, а виявилося, що то не він.

Ася підвелася й сіла поряд з Ростиславом, нарешті подала йому кілька серветок, аби він витер кров. На Карпенка навіть не дивилася – й без того тремтіли руки.

– Ви завжди так своїх знайомих вітаєте? – поклала руку на плече Ростислава, який на відміну від Асі, дивився на Андрія гнівним поглядом.

– Лише тих, що посягають на моє.

Ковальова блиснула сердитим поглядом на студента й помітила в його очах розчарування. Хлопець розвернувся та швидко пішов у сторону виходу. Ася дивилася йому вслід, відчуваючи, як серце в грудях боляче стислося, а повітря не доходило до легень, зупинившись десь у горлі.  

– Хто це в біса такий? – пробурчав Ростислав. Він уникав Асиних очей, блукаючи поглядом по ресторану. – І де цей чортів адміністатор? Де охорона? Коли їх не треба, то під ногами крутяться! Дівчино! – помітив офіціантку. – Рахунок нам! Негайно!

Сердитий тон так неприємно різонув вуха, що вона миттєво зняла руку з його плеча та сіла на стілець навпроти. Сьорбнула кави, відчуваючи незручність. Напій схолонув, а разом з ним і будь-яка симпатія до чоловіка, що сидів перед нею.

– Вибач за це, – сказала, не дивлячись в його очі, – мені пора.

Вхопивши сумочку, дівчина швидко підвелася та вийшла з залу ресторану в приміщення торгового центру. Охопило ще більше розчарування, адже Ростислав навіть не попрощався з нею, що вже говорити про щось інше...

Настрій був бридким, взялась апатія. Дівчина байдуже проходила повз магазини, вітрини яких завжди любила роздивлятись. І як він лиш дізнався, що вона на побаченні?

Андрій чекав її біля виходу. Вони одночасно знайшли одне одного поглядами. Відчуваючи хвилювання, смуток і краплину радості, Ася підійшла до хлопця й зупинилася за три кроки. На обличчі студента не було жодних проявів каяття чи докорів сумління. Якби не холодний погляд, можна було подумати, що йому взагалі байдуже.

– Вітаю з новими стосунками, – невесело усміхнувся одними лиш кутиками губ.

Раптом так захотілося виправдатися, що Ася просто не змогла стримати це бажання. Вона відвела погляд та стала спостерігати за щасливими прохожими.

– Не буде ніяких стосунків, Андрію, – сказала тихо, відчуваючи на серці камінь, – завдяки вам.

Так і не глянувши більше на Карпенка, Ася попрямувала геть. Вона вклала у цю відповідь не той сенс, який був на поверхні. І залишалося лише здогадуватися, зрозуміє його студент чи ні.