Розділ 6

Після занять Ася вернулась на кафедру. В кабінеті було пусто, проте вона любила посидіти на самоті, подумати про життя, іноді навіть помріяти. Дівчина й сама не зрозуміла, чому раптом уявляє поцілунок. Вуста Андрія таки спокушають. А ще аромат. Очі. Очі — то взагалі справжня буря, вихор. А скільки в них упевненості! І ще чогось такого, що притягує. Від однієї лише згадки дихати стає важче. Можливо, якби Ася могла порушити власні принципи, тоді б...

Думки розвіяв звук камери. Ася стрепенулася.

— Даруй! Не хотів тебе налякати.

Збоку стояв Жайворонок з телефоном у руках, винувато всміхався й дивився на неї. Стало неприємно, ніяково. Ася зрозуміла, що задивилася у вікно. Бог його знає, який дурний вигляд мала.

— Я просто не міг встояти. Такий гарний кадр. Ось, поглянь.

Петро простягнув їй свій смартфон. Фотографія й справді виявилася чудесною, ніжною, ба навіть романтичною. Ася прискіпливо подивилася на Жайворонка. А він, здається, подумав бозна-що, бо став виправдовуватися:

— Я... Я й... Нічого такого не подумай. Я не для себе, мені не потрібно! Просто люблю фотографувати! Нічого такого! Не збирався... для якихось там... е-е-е... мерзенних цілей. Просто ти могла б викласти її в інстаграм! Так! Ти ж давно нічого не постила!

Після таких ніжних мрій стосовно Андрія, навіть думати не хотілося, які там мерзенні цілі мав на увазі Петро. Дівчина всунула йому в руки телефон, сіла за стіл і взялася читати книгу, що першою потрапила до рук.

— Скинеш мені через месенджер.

— Добре.

Далі вести діалог не бачила сенсу. Їй було гидко, а Петрові, вочевидь, соромно. Вони просто сиділи, втупившись кожен у своє чтиво.

Через деякий час за дверима з'явилися голоси.

— ...вона там. Заходь уже!

— Припини штовхати...

Студенти відчинили двері, попередньо постукавши. Цього разу в отворі показалися дві голови. Вони просканували кабінет поглядом, перепросили й зачинили двері.

— Дияволиці нема! Тільки Жайворонок і Стас!

Ася відчула, як усередині всі нутрощі ніби перемололо тим прізвиськом. Як же вона його ненавиділа! Стас, Стас, Стас! Ще в школі її так називали. І лише, напевно, самому нечистому відомо, яким чином воно дісталося до університету.

Така ситуація була не вперше. З цими клятими дверима постійно так! Утім Ася звикла вдавати, що нічого не чує, й залишатися ззовні байдужою, коли всередині все палає від злості. Бо так жити простіше.

Повернувшись додому, дівчина виклала фото в інстаграм. Як завжди, посипалися вподобайки та коментарі. Найбільше розсмішив Сашко, наймолодший мамин брат, написавши, що Асю ніхто не бере заміж. Вона, звісно ж, насварила його за такі повідомлення, проте потім довго не могла заснути, бо намагалася не думати про заміжжя з тим, кого душа бажала бачити поряд. Дівчина наказувала собі не вигадувати дурниць, адже між нею й Андрієм знаходилося занадто багато перешкод.

Наступний робочий день розпочався з несподіванки. Щойно Ася зайшла в кабінет — помітила на своєму столі прекрасну вишневу троянду. Викладачка так і завмерла на порозі з ключами в руках. Спершу їй здалося, що це зробив Жайворонок. Ну а в кого ж іще міг бути доступ і... гм... мотиви?

Однак, коли за спиною заговорив Петро, підозри розвіялися:

— Ого! Це тобі залишили чи Едуардівні?

Станіславі не хотілося відповідати. У голосі колеги вчувалися нотки неприязні — це неабияк дратувало. Чоловік узагалі її дратував. Особливо сильно — з появою Андрія.

Андрій! Мабуть, це його рук справа. Їй навіть не хотілося знати, яким чином студент зміг це провернути.

— Доброго ранку! — вирішила не відповідати на запитання й, нарешті, сіла за свій стіл, не зводячи очей з троянди.

Квітка була такою ніжною та свіжою, що викликала дивний трепет у грудях. Ася взяла її обережно та, піднісши до обличчя, вдихнула аромат.

— Від кого вона? — знову втрутився Жайворонок.

— Гадки не маю, — збрехала Ася, погладжуючи оксамитові пелюстки кінчиками пальців. Навдивовижу колір квітки збігався з її манікюром.

Більше Петро Васильович дурних запитань не ставив, проте незадоволено зиркав, коли викладачка діставала з шафи кришталеву вазу, обрізала корінчик і ставила троянду у воду.

Практичне заняття у другого курсу було третьою парою. Увесь вільний час Ася вагалася: сказати Андрієві про неприпустимість будь-яких знаків уваги чи ні. З одного боку, варто було б попередити. Проте з іншого... те, що вона відчула зранку у грудях, не можна було описати жодними словами. Якась магія, не інакше.

Заходити до авдиторії було бентежно. Станіслава давно взяла за звичку йти одразу до стола й лише потім дивитися на студентів: боялася видати свою зацікавленість у Карпенкові.

Привіталася з усіма, а потім все ж зиркнула на Андрія, миттю закарбувавши в пам'яті задоволену усмішку, що переслідуватиме її тепер увесь день. Серце билося швидше, ніж зазвичай, коли студент відповідав на запитання, дивлячись в її очі. І що він у ній такого знайшов? Звісно, Ася вважала себе симпатичною, привітною й доброю, однак не думала ніколи, що приверне увагу такого хлопця.