Розділ 10

Нам приносять замовлення, і я намагаюсь сконцентрувати свою увагу на їжі. Можливо, мені здається, але я відчуваю на собі погляд Руслана. Або ж Ніки. 

Мабуть, і вони не задоволені від того, що поміж усіх ресторанів міста ми зустрілися саме тут. 

– Щось не так? – питає Рома, за мною слідкуючи. – Відколи вони прийшли, ти сама не своя. 

– До чого тут вони? – фиркаю. 

– Ну не знаю, – знизує плечима. – Мені так здалося. 

Рома дуже добре все розуміє. І йому це не подобається. Я також не в захваті, якщо чесно, але нічого не можу зробити. Поївши трохи, вирішую сходити у вбиральню, щоб хоча б там перевести подих. 

Встаю, повертаюсь і зустрічаюсь поглядом з Русланом. Відчуваю, як сироти покривають шкіру, і погляд відводжу. Швидко йду в коридор, а тоді – у вбиральню. Всередині нікого немає, тому стаю навпроти дзеркала і воду вмикаю. 

– Ти починаєш мене дратувати, – чую за спиною невдоволений голос Ніки. Зовсім не дивуюсь, що вона прийшла за мною. – Переслідуєш Руслана? Думаєш, що зможеш зайняти місце своєї сестри?

– Що ти верзеш? – злюсь. – Ти хоча б інколи думай перед тим, як щось сказати. 

Вимикаю воду і хочу залишити вбиральню, але Ніка не дає цього зробити. Хапає за руку. І доволі міцно.

– Я ще недоговорила! – цідить мені в обличчя. – Руслан – мій! Зовсім скоро ми одружимось і переїдемо в інше місто, де буде значно більше перспектив. 

– А як же Бодя? – питаю.

– Мені він не потрібен. Сподіваюсь, що з батьками Руслана залишиться, – кривиться так, наче про несмачну їжу розповідає. 

– Як можна кохати чоловіка, але при цьому ненавидіти його сина? – питаю прямо. 

– Я не зобов’язана його любити. А Руслан… хороший чоловік. З ним мені добре. 

Просто немає слів! То Ніка з Русланом тільки тому, що їй з ним добре?! А як же кохання? Про нього вона й слова не сказала! 

Цікаво, сам Руслан не бачить, яка ця дівчина насправді? Невже сліпо закоханий? Чи тут справа в іншому? Я не розумію… 

– Руку мою відпусти, – кажу і на її пальці дивлюсь, що міцно стиснули моє зап’ястя. 

– Спочатку ти даси слово, що не будеш лізти у життя Руслана. Мені проблеми не потрібні, – сичить зміюка. Як добре, що мене таким не налякати. За час, що жила в Америці, встигла сходити на курси самозахисту і зараз без особливих проблем вивертаю руку Ніки так, що вона мало не плаче від болю. Я знаю, що це неприємно, але залишити все, як є – не можу. 

– Ти занадто високої думки про себе, Ніко, – ціджу біля її перекошеного від болю обличчя. – Я не збираюсь нічого тобі обіцяти. Тепер ще більше переконана, що моєму племіннику поруч з тобою небезпечно. Треба за це взятись і з Русланом поговорити.

– Ти пошкодуєш! – цідить.

– Та невже? – руку її відпускаю і штовхаю до умивальників. Вона настільки зла, що готова вчепитися мені в шию, але тримається поки що. 

Залишаю вбиральню і повертаюся в зал. Руслан сидить за столом і, коли наші погляди зустрічаються, розглядає мене з голови до ніг. Я обіцяю собі поговорити з ним про Ніку. Однозначно не залишу все, як є. Ця дівка занадто розійшлася, а заради Боді я готова поставити її на місце. 

 – Ти чого така збуджена? Сталося щось? – питає Рома.

– Усе добре, – сухо відповідаю. – Ти поїв? Я хочу додому. Щось втомилася сьогодні. 

– Так. Звісно, – він оплачує наше замовлення, і ми разом залишаємо зал. Ніка за цей час встигає повернутися. Тепер вішається Руслану на шию і мило усміхається. 

На вулиці вдихаю свіже повітря і йду до свого автомобіля. Рома не відстає. Він чекає, поки відчиню двері та сяду в салон. 

– Це все через нього? – питає невдоволено.

– Ти про що? – не розумію. 

– Через Руслана цього? – перепитує. – У нього є дівчина, Кіро. 

– Ромо, я не розумію, що ти маєш на увазі. На цей момент я думаю про Богданчика. Йому погано з цією Нікою, і я зроблю все, щоб вона його не ображала!

– А може, справа не в малому, а в його батькові? – цідить Рома. – Зізнайся, що цей Руслан тобі подобається! 

– Дурниць не говори! – випалюю. – Я не збираюсь розбивати його щасливу сім’ю. Хоча щасливу – це образно сказано. Руслан мені не подобається. Це все заради Боді. Задоволений?

У мене таке враження, що Рома мені не вірить. Ну що ж, це його право. Я прошу його відійти та зачиняю двері. Залишаю стоянку ресторану і в дзеркалі заднього виду бачу, як Рома проводжає мій автомобіль поглядом.