Розділ 58

Ми їли в тиші, і, на мій подив, ця мовчанка зовсім не гнітила. Я подивилася на будинок під іншим кутом: здається, я зможу тут звикнути. Тільки от невідомість і далі колола зсередини – скільки нам доведеться тут просидіти? В університеті почалися канікули, цілий місяць я була абсолютно вільна, і в глибині душі сподівалася, що за цей час усе якось владнається.

– Не повіриш, але це найсмачніше, що я їла в житті, – я кивнула на залишки бутерброда з нерівно нарізаною ковбасою. – Смачніше за все те, що готувала Лариса. Навіть сама не розумію, чому.

– Бо ця їжа дісталася важко, та й умови інші, – відгукнувся Філіп. – Там тебе зобов’язані були годувати, а тут довелося докласти зусиль, щоб дочекатися цієї вечері. 

– Ну так, напевно, – невизначено кинула я, визнаючи його правоту.

Коли з їжею було покінчено, я звично витерла серветкою крихти зі столу, і ми спакували залишки продуктів.

– Винесу в коридор, – сказав Філ. – Там зараз як у холодильнику, і ніхто не пробереться.

Поки він пішов, я вирушила в кімнату. Знайшла свою стару водолазку і спортивні штани – варто було переодягнутися зараз, бо, щойно піч охолоне, будинок знову почне забирати тепло.

Філіп повернувся і, знявши куртку, простягнув мені свою кофту:

– Якщо хочеш, візьми. Зайвою не буде.

– Хочу, – я вдячно прийняла річ, що пахла його парфумами й трохи – димом.

– Роздягненими тут спати не вийде, – констатував він. – Принаймні, поки я не знайду або не полагоджу обігрівач.

– Нічого, потерплю.

– Хочеш... ляжемо разом? – запропонував раптом Філіп.

Від цього запитання серце на мить пропустило удар. Він промовив це так буденно і просто, що я аж розгубилася.

– Можна, – я байдуже знизала плечима, хоча всередині все стислося від ніяковості. Мені ще ніколи не доводилося ділити ліжко з хлопцем.

Я присіла на край ліжка – воно вже трохи прогрілося від повітря в кімнаті.

– А як давно тут ніхто не жив? – запитала я, намагаючись відволіктися від думок про майбутній сон.

– Усього кілька місяців. Тож не хвилюйся, тут усе ще «живе».

Я почала розправляти важку ковдру, залізла до самої стінки й посунулася, звільняючи йому місце. Філіп востаннє зазирнув у піч, підкинув пару полін, щоб жару вистачило надовше, і ліг поруч.

Ми опинилися під однією ковдрою. Попри теплий одяг, я все ще тремтіла – холод ніби просяк мене до самих кісток. Філ відчув це і, не кажучи ні слова, притягнув мене до себе. Я завмерла, а потім уткнулася щокою у його груди, вдихаючи його запах. Стало напрочуд спокійно. Мені так подобалося торкатися його, відчувати його надійність; всередині все буквально плавилося від ніжності.

Він повільно водив пальцями по моєму плечу, обіймаючи міцно і дбайливо. Мені відчайдушно хотілося підняти голову, зазирнути йому в очі, випадково торкнутися його губ своїми... Але чи значило це бодай щось для нього?

Раптом я все собі вигадала, і для нього я просто дівчисько, яке потрапило в біду і якому він благородно допомагає? Адже і я сама спочатку не бачила в ньому «того самого», а тепер не могла змусити себе думати про щось інше.

Але втома і тепло взяли своє. Перш ніж я встигла зважитися на якийсь крок, важкий, безтурботний сон накрив мене з головою.