Розділ 38

Невдовзі розмови вщухли, бо почалося найскладніше – смаження млинців. Як Філ і попереджав, перший млинець безнадійно прилип і мав жахливий вигляд: якийсь товстий, рваний і абсолютно незрозумілої форми. Ми все одно відправили його на окрему тарілку – не пропадати ж добру. Зате далі справа пішла краще.

Я заворожено спостерігала за тим, як рухається Філ. У його діях була якась чоловіча грація: він перевертав млинці одним спритним рухом руки, навіть не користуючись лопаткою. Раз – і готово. Знову і знову.

– Спробуєш? – раптом запитав він. – Тільки набирай потроху, половини черпака вистачить. І одразу розкочуй по всій поверхні, поки не схопилося.

– Легко сказати...

Я взяла черпак, намагаючись, щоб руки не тремтіли, і обережно вилила тісто на розпечений метал. Почала крутити пательню в різні боки, і, на моє полегшення, млинець вийшов тонким. Щоправда, форма підкачала, але я вирішила, що в шлунку очей немає, тож зійде і так.

– Тренуйся далі, – підбадьорив він. – А поки що...

Філіп раптово провів пальцем по краю миски із залишками тіста і швидким рухом мазнув мене по носі.

– Гей! – я відсахнулася, відчуваючи холодний і липкий слід.

– Це посвята, – заявив він з абсолютно незворушним виглядом, хоча в очах танцювали бісики.

– Ах так? Я тобі зараз влаштую посвяту! – я не витримала, теж підчепила пальцем тісто і мазнула його у відповідь. Поцілила прямо в чоло. – Тобі личить, так набагато краще.

– Думаєш? Тобі все одно потрібно більше «гриму», – він рушив на мене. 

– Ні! – я зі сміхом позадкувала, але бігти було нікуди. Позаду – кухонний стіл, а далі – глухий кут.

Я спробувала прослизнути повз нього, але Філіп спритно перехопив мене, обхопивши руками за талію. Його пальці пройшлися по моїх ребрах, і я миттєво обм’якла – лоскоту я боялася до смерті. Я кричала і сміялася на всю кухню, намагаючись вирватися з його обіймів. Хотілося дати здачі, але він міцно притискав мене спиною до себе.

У якийсь момент мені все ж вдалося вивернутися. Я опинилася притиснутою до нього, але тепер ми стояли обличчям до обличчя, і сміятися різко перехотілося.

Ми були так близько, що я відчувала його збите дихання і бачила кожну іскринку в його очах. Він більше не намагався мене лоскотати, просто дивився – так уважно, ніби бачив у мені щось дуже важливе й цікаве. Я страшенно зніяковіла, на мить опустила погляд і занадто пізно усвідомила, що дивлюся на його губи.

Треба було терміново рятувати ситуацію. Я швидко оговталася і теж запустила пальці йому під ребра. Тепер прийшла черга Філа здригатися. Він намагався перехопити мої руки, голосно сміявся й ухилявся, але я не здавалася.

– Це помста! – казала я.

У ніс ударив різкий запах горілого, але мені було замало, я хотіла ще бодай секунду цієї дивної, веселої близькості. Лоскіт – це ж найзаконніший спосіб торкатися людини. І, здається, Філ це теж розумів. Іноді його руки не просто лоскотали, а затримувалися на моїй талії, і ці дотики були підозріло ніжними.

– Блін! – раптом видихнула я.

– Що? – Філ махнув головою.

– Млинець горить!

Він відразу підлетів до плити. Один бік і справді добряче підгорів, але загалом млинець вижив.

– Цей буде твій, – усміхнулася я, поправляючи розпатлане волосся. – Ти ж перший почав відволікатися.

– А хто мене відволікав? – запитав з посмішкою він.

– Тобто я ще й винна?

– Ну, взагалі-то, так, – він вимкнув конфорку і переможно усміхнувся. – Гаразд, давай швидко снідати й збиратися. 

– Чудово, – я потягнулася за тарілками, намагаючись вгамувати легке тремтіння в пальцях.