Розділ 37

Я ледь пам’ятала, як заснула. Філіп учора пішов до себе доволі рано, пояснивши це роботою над проєктом, тож я весь вечір просиділа з телефоном, зрідка кидаючи погляди на екран телевізора.

Прокинулася я від яскравих сонячних променів, що наполегливо пробивалися крізь фіранки. Потягнулася всім тілом і неохоче підвелася з дивана. На годиннику була вже дев’ята ранку.

У квартирі панувала тиша, і я вирішила, що Філ ще спить. Навшпиньках, намагаючись не шуміти, я пробралася до ванної. Умилася, розчесалася і прискіпливо оглянула себе в дзеркалі. Вигляд був цілком пристойний, хіба що очі здавалися втомленими і якимись виснаженими. Але нічого, варто трохи усміхнутися – і ніхто нічого не помітить.

Тільки-но я відчинила двері ванної, як налетіла на Філіпа, котрий якраз проходив повз.

– Ой, вибач! – випалив він, з цікавістю розглядаючи мене.

Я геть забула, що вийшла в коридор у коротких шортах для сну та тонкій водолазці – у ній було тепліше, а іншого одягу я з собою просто не мала. Та, здається, хлопця мій наряд збентежив менше, ніж мене – його вигляд.

Філ стояв переді мною з розпатланим після сну волоссям, під очима залягли тіні – мабуть, працював пів ночі. На ньому були вільні спортивні штани й розтягнута футболка з вирізом, що відкривав ключиці. І виглядало це все... привабливо. Я насилу змусила себе підняти погляд і подивитися йому в очі.

– Мені, мабуть, варто було ходити гучніше, – усміхнулася я, намагаючись згладити незручність.

– Мабуть, – він сонно почухав потилицю. – Спросоння я взагалі забув, що тут не один. До речі, ти ж пам’ятаєш, про що ми вчора домовилися?

Я застигла, бо з пам’яті цей момент геть вилетів. Я гадки не мала, що він має на увазі.

– Сьогодні разом готуємо сніданок. Млинці, – урочисто заявив він і зник за дверима ванної.

Тоді я невдоволено пирхнула і, зібравши волосся у високий хвіст,  вирушила на кухню. Поставила чайник і вмостилася на стілець в очікуванні «шеф-кухаря».

Філіп повернувся хвилин за п’ять, уже бадьоріший, і одразу поліз до холодильника.

– Мені навіть трохи ніяково, що хлопець зараз вчитиме мене готувати, – озвучила я свої думки.

– Не бачу в цьому нічого поганого, – відгукнувся він, виставляючи на стіл молоко та яйця. – Знаєш, скільки чоловіків-кухарів досягли неймовірного успіху? А жінки в цей час цілком могли б займатися якимись «чоловічими» справами. Світ змінюється.

– Напевно, – я знизала плечима. – У нас вдома обов’язки ніколи не ділилися на чоловічі та жіночі. Точніше, у нас взагалі ніхто не готував, окрім прислуги. Про такі стереотипи я дізналася вже пізніше.

– Так, молоко... – задумливо пробурмотів Філіп.

Я підвелася і підійшла ближче, щоб не проґавити жодної деталі. Заважати не хотілося, лише спостерігати. Хто знає, може, одного разу мені самій захочеться насмажити гору млинців? Він швидко змішав інгредієнти в мисці й взявся до роботи вінчиком.

– Давай тепер ти, – запропонував він, передаючи мені миску, а сам потягнувся за сковорідкою. – Смажити – це найскладніше.

Я стиснула щелепу, щоб не бовтнути якийсь дурний жарт, але посмішка все одно промайнула на моєму обличчі. Філ це вмить помітив.

– Я про млинці, якщо що, – додав він з усмішкою.

– Та і я про них. Тобі явно буде легше... смажити.

– Ну так, я вже звик, – він капнув на сковорідку олії. – Перший млинець точно буде жахливим, я вже навіть не дивуюся. Давно вже час нову посудину купити, та все руки не доходять.

Я кивнула, старанно розмішуючи тісто, а в голові вже зріла думка: може, подарувати йому нову пательню? Хотілося хоч якось віддячити за його доброту. Але поки що я була замкнена в чотирьох стінах, і для початку мені потрібно було повернути свій гаманець.

– До речі, – згадала я. – Мені б речі у Регіни забрати. Зможемо як-небудь до неї з’їздити? Тільки не до самого будинку, там мене можуть спіймати... Зустрінемося десь у нейтральному місці, ми з нею про це приблизно домовилися.

– Добре, без проблем. Тебе підвезти? – запитав Філіп, забираючи в мене миску з готовим тістом.

– Так. Ми швидко, туди й назад.

– Домовилися. Поснідаємо і поїдемо.