Розділ 36

Філіп зник за дверима, а я вимкнула телевізор і пішла на кухню. Треба було хоч якось віддячити йому за гостинність, і домашня вечеря – це найменше, що я могла зробити у моїй ситуації.

Перш за все я залізла в холодильник. На мій подив, полиці не були порожніми, як це зазвичай буває у самотніх хлопців. Там був цілком пристойний набір продуктів: свіже м'ясо, овочі, фрукти та різні смаколики, які не треба готувати. Я дістала шматок м'яса, вирішивши, що підсмажити його точно зможу. До м'яса хотілося якоїсь крупи. Гречки, наприклад. Я взялася досліджувати нижні шухляди, де зазвичай зберігаються запаси, але знайшла тільки рис, який терпіти не могла, і пачку спагеті. Гаразд, будуть спагеті.

Знайшла велику каструлю, набрала води та поставила на плиту. Про всяк випадок довелося загуглити, скільки хвилин їх варити та на якому вогні – не хотілося ганьбитися. Поки вода закипала, я швидко нарізала м'ясо і закинула його на сковорідку.

У перервах між справами навіть устигла перемити посуд, що накопичився в раковині. Не пам'ятаю, коли я займалася цим востаннє, але процес мені раптово сподобався. У такі моменти я почувалася звичайною дівчиною з простими побутовими турботами, а не втікачкою, за якою полюють по всьому місту.

Раптом каструля загрозливо зашипіла. Я кинулася до плити.

– Чорт!

Вода почала витікати, заливаючи конфорку. Я в паніці збавила вогонь, відставила каструлю і втомлено потерла спітніле чоло. М'ясо тим часом шкварчало і стріляло розпеченою олією в усі боки. Я тільки зараз наважилася його посолити, боячись, що якщо зроблю це раніше, все точно пригорить. Але, здається, це не допомогло.

– Все гаразд? – на кухні з’явився Філіп. Він був у домашніх спортивних штанях і простій темній футболці. Здавався таким затишним і домашнім, що я на мить задивилася, забувши про свої кулінарні невдачі.

– Так, – видихнула я. – Хоча... якщо чесно, не дуже, – я подивилася в каструлю, де макарони перетворилися на якусь незрозумілу слизьку масу. – Здається, я обрала найскладнішу страву. Не вмію я їх готувати, виявляється.

Філ підійшов ближче, зазирнув у каструлю і незворушно взяв рушник.

– Їх просто промити треба.

– Помити? – мої очі округлилися. – Прямо водою?

– Ну так, щоб не злипалися остаточно.

– Але вони ж уже готові! – нагадала я очевидне.

– Саме так.

Він спритно підхопив каструлю, злив зайву воду і набрав свіжої. Я уважно стежила за кожним його рухом, а потім раптом скрикнула:

– Я ж їх посолити забула!

– Не біда, зараз виправимо, – він поставив каструлю на іншу конфорку. – Поки гарячі, сіль швидко розтане.

Я тільки встигла полегшено видихнути, як у ніс ударив різкий запах гару. Зовсім забула про м'ясо!

– Та що ж це таке! – вигукнула я, хапаючись за ручку сковорідки. – Замало в мене було практики.

– Отож-бо, – спокійно відповів Філ, розглядаючи результат моїх старань. – Все нормально. Досвід приходить з часом. Я першого разу взагалі ледь кухню не спалив.

Я ніяково кивнула. Було приємно, що він намагається мене заспокоїти. Хотілося вірити, що це щиро і він не розчарується в мені остаточно.

– А ти давно один живеш? – запитала я, вмощуючись за стіл, щоб більше нічого не зіпсувати.

– Років з вісімнадцяти, – відповів він, перевертаючи м'ясо.

– Ну тоді звісно, – усміхнулася я. – А твої батьки... У тебе є брати чи сестри? Мені хочеться дізнатися про тебе більше.

– Батьки... ми з ними не дуже близькі. Різні погляди на життя, різні цінності. Так і вийшло, що віддалилися. 

– Розумію, – я опустила очі. – У мене з моїми теж вічні конфлікти. Але мене так просто не відпустять. Навіть якщо я завтра вирішу все кинути й почати життя з нуля, вони знайдуть спосіб мене повернути.

– Упевнений, ти зможеш це зробити й без їхнього дозволу, – Філ обернувся і тепло усміхнувся, дістаючи тарілки.

Я спостерігала за його рухами, мимоволі милуючись тим, як футболка обтягує плечі. На мить я навіть забула, про що ми говорили.

– Боюся уявити, що мені треба накоїти, щоб цей виродок Крижановський сам від мене відмовився.

– Знайди іншого, – усміхнувся Філ, спіймавши мій погляд.

А потім раптом збентежено відвів очі, ніби злякався, що я сприйму це на його рахунок. А я ж саме так і подумала.

– Спробувати можна, але боюся, їх це не зупинить.

– Пробувала вже? – Філ підняв брову і поставив переді мною тарілку зі спагеті та злегка «вугільним» м'ясом. Він сів навпроти з такою ж порцією.

– Не зовсім, але думки були, – я взяла виделку та обережно спробувала шматочок м'яса. – Боже, яка гидота!

– Та годі тобі, – Філ розсміявся і теж відправив шматок до рота.

Він жував з абсолютно кам'яним обличчям, поки я вибухала від сміху, дивлячись на нього.

– Давай не будемо це їсти? Благаю! – у мене від сміху аж сльози на очах виступили. – Це ж огидно.